Елисаветград Православный_июнь_2017

 

Embed or link this publication

Description

православная газета

Popular Pages


p. 1

Е Л И С А В Е Т Г Р А ДЪПоблагословениюархиепископаКировоградскогоиНовомиргородскогоИОАСАФА ПРАВОСЛАВНЫЙ №6 (67) Июнь 2017 Официальное издание Кировоградской епархии Украинской Православной Церкви СвяПщОенСнЛоАгоНСНиЯноду до епископату, духовенства, чернецтва та мирян з нагоди 25-і рiчницi Харкiвського Архieрейського Собору Украінськоі Православноі Церкви Ваші Високопреосвященства рр. в Українській Православній Церкві і Преосвященства! склалася конфліктна ситуація, зумовле- Дорогі отці, браття і сестри! на намаганням тодішнього Предстояте- Цього року Українська Православна ля митрополита Філарета (Денисенка) Церква з почуттям особливого духовно- одноосібно визначати подальший шлях го піднесення відзначає 25-ту річницю церковного розвитку та безапеляційно Харківського Архієрейського Собору, нав’язувати свою волю іншим. Навесні який відбувся 27-28 травня 1992 р. Це 1992 р., коли митрополит Філарет була вирішальна подія в новітній історії відверто став на шлях церковного роз- Православ’я в Україні, і ми смиренно колу та порушив канонічні основи цер- дякуємо Богові за Його великі милості ковного буття, український єпископат і щедроти, які Він являв і являє Своїй рішуче виступив проти цієї небезпеки, Святій Церкві впродовж її історичного проявивши у важку переломну годи- буття на нашій землі. ну справжню пастирську турботу про Ще з апостольських часів усі спірні майбутнє Святої Церкви. питання в Церкві завжди вирішувалися 27 травня 1992 р. на Архієрейський на Соборах в дусі заповіданої Богом Собор до Харкова прибули 17 з 20 любові. Соборність – це основа цер- правлячих єпископів Української ковного устрою, видимий прояв союзу Православної Церкви. Двоє єпископів із вірних в Іісусі Христі, їхньої єдності у тих, хто не зміг прибути на Собор з по- Святому Дусі. Як свідчить Святе Пись- важних причин, повідомили про свою мо, у багатьох тих, хто увірував, було повну підтримку соборних рішень. одне серце і одна душа (див.: Діян. 4:32). Обговоривши складну ситуацію, яка Соборність – це єдність у розмаїтті, яка склалася всередині Церкви, члени Со- дозволяє кожному члену Церкви залиша- бору, не ідучи на компроміси з совістю тися самим собою, але не дає нікому за- перед викликами цього світу, вирішили микатися на собі. В Церкві не може бути змістити митрополита Філарета з поса- ані авторитарних диктаторів, ані анархії ди Предстоятеля та заборонити його у та хаосу, які суперечать її Божественній священнослужінні. Тоді ж новим Пред- природі. Соборна форма церковного стоятелем Української Православної управління є Богоустановленим шляхом, Церкви був обраний митрополит Во- який дозволяє народу Божому долати лодимир (Сабодан). Зміцнені благо- усі перешкоди, що трапляються йому в даттю Святого Духа, отці Харківського подорожі до Небесної Вітчизни. Архієрейського Собору втілили в життя Харківський Архієрейський Со- священні слова Спасителя: «Пастир до- бор 1992 р. – це потужний прояв брий життя своє покладає за овець» соборності нашої Церкви. Він став (Ін. 10:11). Преосвященні архіпастирі відповіддю на ті виклики, які поста- безбоязно підтвердили єдність народу ли перед Православ’ям в незалежній Божого зі Світовим Православ’ям, за- Українській державі. На межі 1991-1992 хистили принцип соборності Церкви ЧИТАЙТЕ В НОМЕРЕ Молитовне стояння за віру! стр. 2 Троицкая родительская суббота стр. 10 Почему нужно «перекре- щивать» украинских раскольников стр.13

[close]

p. 2

2 та заклали непорушний фундамент для звершення нею своєї спасительної місії на теренах України. Законність діянь Харківського Архієрейського Собору було засвідчено на всеправославному рівні. Предстоятелі усіх Помісних Православних Церков визнали Блаженнішого Володимира законно обраним Митрополитом Київським і всієї України. Протягом двадцяти двох років Блаженніший Митрополит Володимир стояв на чолі нашої Святої Церкви. Ці роки стали справжнім розквітом Православ’я в Україні. За час його Предстоятельського служіння кількість парафій Української Православної Церкви збільшилася з 5,5 тисяч до майже 12 тисяч, кількість монастирів зросла з 32 до 228, кількість духовних шкіл – з 4 до 17. Було створено низку Синодальних установ, які курують різні сфери церковного життя. Фактично з нуля було налагоджено місіонерську та соціальну роботу Церкви, засновано сотні друкованих періодичних видань, телевізійних, радіо- та інтернет-проектів. Блаженніший Митрополит Володимир став одним з духовних лідерів українського народу. Його любов до Батьківщини викликала щиру повагу як простого народу, так і високопосадовців. Визнанням заслуг Митрополита Київського Володимира перед українським народом стало присвоєння йому у 2011 р. звання Героя України. Сьогодні Українська Православна Церква є найчисельнішою конфесією України. Вона об’єднує людей різних національностей, різних політичних вподобань, різної культури, дійсно засвідчуючи, що у Царстві Божому «нема ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3:11). Наша Церква представлена в усіх областях України. І навіть в тих Елисаветградъ православный регіонах, які тимчасово непідконтрольні уряду України, вона продовжує звершувати своє спасительне служіння. На жаль, деякі політики намагаються втручатися у справи Церкви. Так, нещодавно православну громадськість сколихнула можливість прийняття українським парламентом низки антицерковних законопроектів, серед яких і проект Закону № 4511 – про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором. 18 травня поточного року десятки тисяч вірян Української Православної Церкви по всій Україні молитовно просили законотворців прислухатись до голосу Церкви і не допустити в країні релігійної ворожнечі, дискримінації, порушення свободи совісті та віросповідання. Ми вкотре наголошуємо, що керівний центр Української Православної Церкви, яка, відповідно до свого Статуту, є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої, знаходиться в Києві. Саме в Києві приймаються всі рішення, пов’язані з діяльністю Української Православної Церкви. Не треба називати нас «Московською Церквою» лише тому, що ми бережемо тисячолітню духовну традицію, яка бере початок від Володимирового Хрещення Київської Русі у благословенних водах Дніпра і об’єднує мільйони вірян, які мешкають сьогодні і в Москві, і в Мінську, і в Кишиневі, і в багатьох інших містах і державах по всьому світу. Ми знову і знову підкреслюємо, що необхідним є дотримання конституційного принципу відокремлення Церкви від держави. Їхня взаємодія у різних сферах суспільного життя в жодному разі не має перетворюватися на підкорення державою церковних інституцій собі. Слід нарешті покласти край спробам створити в № 6 2017 г. Україні державну Церкву. Усі церкви та релігійні спільноти мають бути рівними перед державою та вільно звершувати своє служіння. На жаль, мусимо вкотре з болем констатувати існування в Україні проблеми церковного розколу, який розриває єдність містичного Тіла Христового. Подолати церковний розкол можна лише шляхом відвертого та щирого діалогу. Однак сьогодні, в ситуації неприхованої агресії з боку «Київського патріархату», діалог став неможливим. Першим кроком до нього має стати відмова від силових дій та агресивної риторики. Усе незаконно захоплене церковне майно має бути повернуте його законним власникам. Лише після конкретних дій, якими підтверджуються миролюбні наміри і декларації, може йти мова про початок справжнього діалогу. Господь наш Іісус Христос закликає Своїх істинних послідовників до миру і любові: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Які б випробовування не випадали на долю нашої Церкви, ми завжди маємо берегти церковний і громадянський мир та мир у своїй душі. Ми маємо підносити щирі молитви за наших кривдників, аби Господь відкрив шлях до примирення та порозуміння. Сердечно вітаючи єпископат, священнослужителів, ченців і всіх вірних чад Української Православної Церкви зі знаменним ювілеєм, молитовно бажаємо мужньо стояти у чистоті сповідання православної віри та у правому ділі збереження канонічності нашої Церкви, невтомно служити Богу i спасінню людських душ, духовному процвітанню нашої Української Держави та нашого народу. Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця, і єднання Святого Духа нехай перебуває з усіма нами (див.: 2 Кор. 13:13). МОЛИТОВНЕ СТОZННZ ЗА ВIРУ! 18 травня 2017 року під стінами Верховної Ради України більше десяти тисяч віруючих Української Православної Церкви з різних регіонів України звершили молитовне стояння, щоб Господь напоумив народних обранців не приймати антицерковні законопроекти, які були винесені на порядок денний засідання. Своїм молитовним стоянням люди висловились проти прийняття скандального законопроекту №4128, який може узаконити «церковне рейдерство», та законопроекту № 4511, який покликаний дискредитувати Українську Православну Церкву та передбачає державний контроль у її справах. Духовенство на чолі зі своїм Предстоятелем – Блаженішим Митрополитом Онуфрієм та архієреями УПЦ митрополитом Почаївським Володимиром, архієпископом Кіровоградським і Новомиргородським Іоасафом, єпископом Обухівським Іоною, єпископом Ірпінським Климентом, єпископом Бородянським Варсонофієм та єпископом Іванківським Кассіаном звершували молебні про напоумлення народних депутатів, аби вони своїми діями та прийняттям сумнозвісних законопроектів не зчинили міжконфесіональну війну в Україні.

[close]

p. 3

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный 3 Разом зі своїм архіпастирем до Києва приїздили більше 500 віруючих Кіровоградської єпархії УПЦ. Представники парафій та монастирів з різних куточків України таким чином намагалися змусити народних обранців почути думку релігійної частини суспільства й упередити узаконення в Україні дискримінації за релігійною ознакою. На щастя, здоровий глузд переміг. Зазначені ініціативи так і не були розглянуті. Православні віруючі зуміли захистити свою віру і свою Церкву. Для глибшого розуміння суті проблеми нижче публікуємо звернення архієпископа Іоасафа до Президента України, а також заклик-звернення та подяку Владики до віруючих Кіровоградської єпархії. Президенту України Порошенку П.О. Шановний Петре Олексійовичу! Ми, – мешканці м. Кропивницького – вірні Української Православної Церкви, звертаємося до Вас як до гаранта Конституції України, з проханням сприяти захисту наших конституційних прав щодо вибору віри та релігійної приналежності громадян нашої держави. Одним із важливих здобутків Української держави є не лише проголошення конституційного принципу свободи совісті, але й створення необхідних умов для його реалізації. Наслідком цього є те, що нині віруючі громадяни, на відміну від радянського періоду, мають право вільно молитися Богові так, як це велить їхнє сумління та приписи їхньої віри. Водночас наше велике занепокоєння викликає внесення та лобіювання окремими депутатами до Верховної Ради України низки законопроектів, спрямованих на суттєве обмеження свободи Христос Воскрес! Дорогі брати та сестри! «У світі матимете скорботу, та мужайтеся: Я переміг світ» (Ін. 16:33) – попереджає, але разом з тим і втішає нас Господь. Пройшло зовсім небагато часу з тієї пори, коли безбожна радянська влада з усією міццю державного апарату озброїлася на Христову Церкву, намагаючись знищити її і потопити у власній крові, крові новомучеників і сповідників. Сотні єпископів, тисячі священиків і монахів та мільйони благочестивих мирян було розстріляно та замордовано в таборах ГУЛАГів. Здавалося б, все в минулому: отримані уроки, зроблені висновки... Але ні. Знову, вже в 21-му столітті, в незалежній європейській правовій державі, в умовах декларованих прав і свобод, в умовах рівності всіх перед законом, ворог роду людського шукає способи і методи боротьби з Церквою, знову шукає собі слуг і співробітників у здійсненні своїх богоборчих планів та задумів. І в той час, коли ми повинні намагатися зберігати «єдність духа в союзі миру» (Єф. 4:3), окремі горе-депутати, совісті в Україні. Йдеться про проекти законів №4128 та №4511, які ставлять під пряму загрозу канонічний устрій та внутрішнє життя Святої Православної Церкви – Церкви наших батьків і дідів. Дані законопроекти передбачають кардинальну зміну моделі державноцерковних відносин і цілеспрямовано направлені на дискримінацію канонічної Української Православної Церкви та розпалювання міжконфесійної ворожнечі, що, вважаємо, є абсолютно неприпустимим, особливо у нинішній непростий для України час, коли держава прямує до європейських цінностей та свобод. Хочемо зазначити, що нині Українська Православна Церква, до якої ми належимо в силу нашого усвідомленого релігійного вибору, є найбільшим релігійним об’єднанням України. Церква завжди молиться за нашу Державу та відновлення у ній миру й спокою, надає значну допомогу українським військовослужбовцям, вимушеним ***** які вiросповiдно належать до відомих конфесій, вороже налаштованих по відношенню до нашої святої Церкви, вносять не тільки смуту і розбрат між християнами, але й зазіхають на найсвятіше нашого народу – Православну Церкву, намагаючись поневолити її, створюючи підґрунтя для розділень і кровопролитних міжрелігійних війн в державі. Як зазначено в ЗМІ, 18 травня 2017 року Верховною Радою України планується розгляд двох антицерковних законопроектів №4511 і №4128, які ставлять під пряму загрозу канонічний устрій та внутрішнє життя Православної Церкви. Дані законопроекти передбачають кардинальну зміну моделі державно-церковних відносин і цілеспрямовано направлені на дискримінацію канонічної Української Православної Церкви, яка є найбільшою історичною християнською конфесією України. Вони не тільки порушують права і свободи віруючих УПЦ, але й суперечать як нормам міжнародного права, так і нормам Конституції України (ст. 35), які гарантують право конфесії самостійно визнача ти свої внутрішні правила, а також уза- переселенцям та мешканцям прифронтових територій. Багато вірних нашої Церкви зі зброєю в руках нині боронять свободу та незалежність України. Мусимо констатувати, що під прикриттям нібито правильних слів і гасел планується суттєве згортання конституційних прав громадян, обмеження релігійної діяльності, посилення міжрелігійної ворожнечі, що матиме абсолютно згубні для країни наслідки. З огляду на викладене, будучи чесними громадянами нашої Держави і вірними нашої Святої Церкви, усвідомлюючи небажані для нашої країни та її громадян наслідки ухвалення вищезазначених законопроектів, просимо Вас захистити нашу батьківську Віру та історичну Цер-кву та не допустити міжрелігійної війни. З повагою, від імені та за дорученням православних віруючих міста Кропивницького – архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський. конюють рейдерські захоплення храмів і майна православних громад. Законопроект № 4511 створює інший прецедент, коли дається право не священоначалію, а атеїстам або ж вірникам інших конфесій – представникам світської влади призначати єпископів та священнослужителів на місця їхнього служіння. Органи державної влади фактично на свій розсуд зможуть міняти статус парафій. Це нонсенс! Наслідком такої ситуації може стати обмеження прав або навіть заборона тих чи інших релігійних організацій. Нехтування законних прав і свобод вірних нашої Святої Української Православної Церкви, захоплення храмів, залякування православних віруючих і приниження їхньої людської гідності – все це, а також багато інших скорботних наслідків несе прийняття цих неприпустимих законопроектів, які, безумовно, спровокують колосальне громадянське протистояння аж до кровопролиття та релігійної війни, повністю дестабілізуючи ситуацію в масштабах всієї країни, зашкоджуючи побудові дійсно вільної демократичної правової Соборної Української Держави.

[close]

p. 4

4 Таким чином, у той час, коли в умовах війни країна і без того переживає дуже важку пору, деякі «слуги народу» не тільки не роблять спроб об’єднати українське суспільство, а навпаки – усугубляють становище, намагаючись зруйнувати внутрішньодержавний мир і спокій. Варто задуматися, яку мету вони ставлять перед собою і чи є справжніми патріотами, намагаючись втягнути країну у вогонь міжконфесійного протистояння. Церква Христова живе і свідчить світові Божественну істину, бо вона – «Церква Бога живого стовп і утвердження істини» (Тим. 3:15) і «ворота пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Го- Возлюблені у Господі дорогі отці, брати та сестри! Як єпископ Української Православної Церкви та правлячий архієрей нашої Кіровоградської єпархії висловлюю щиру вдячність всім, хто 18 травня прийняв участь у молитовному стоянні біля стін Верховної Ради України, а також на центральній площі нашого обласного центру. Прихожани наших храмів дієво проявили свою віру, вірність релігійному батьківському світогляду та безбоязність у досить непростій міжконфесійній ситуації, яка, на жаль, склалася у нашій державі. Цей день увійде в історію нашої Церкви та нашої єпархії як день, коли православні віруючі люди стали на захист своєї віри. Церква ще раз підтвердила, що вона може показати свою твердість та силу духу. У Православному Катехізисі святитель Філарет (Дроздов) писав: «Сповідувати віру – значить відкрито визнавати, що ми тримаємося православної віри, і до того ж з такою щирістю і твердістю, щоб ні спокуси, ні погрози, ні муки, ні сама смерть не могли змусити нас відректися від віри в Істинного Бога і Господа нашого Іісуса Христа». Прикладом такої щирості та твердості у сповіданні віри є для нас святі і мученики. Вони так возлюбили Христа, що заради Його імені відмовлялися від усіх земних благ, піддаючись гонінням і жахливим мукам. Святі мученики виконували головну заповідь: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм» (Мф. 22:37). Такий же приклад твердого сповідання віри Христової показали в ці дні й сотні тисяч самовідданих парафіян нашої Української Православної Церкви, які Елисаветградъ православный сподь Іісус Христос незримо перебуває з нами і зберігає Свою Церкву нездоланною пекельними силами, незважаючи на всі тяжкі випробування і скорботи, які доводиться зазнавати їй від цього світу, який у злі лежить. Невже будь-кому, хто хоч трохи знає вчення та історію Святої Церкви, все це може бути не зрозуміло? Дорогі отці, брати та сестри! Закликаю всіх вас піднести свій голос на захист Церкви Христової. Не злякаємося, не збентежимось, не будемо боятися, маючи приклад для наслідування у житіях святих, які відкрито і безбоязно сповідували ім’я Боже і твердо стояли на захисті батьківської віри та історичної Церкви на- ***** покладають своє серце і невтомні труди на вівтар служіння Богу і Його Святій Церкві. Це ті люди, для яких Церква є не просто місцем духовно споживання, а самим життям! Старанність і жертовна любов до Церкви кожного парафіянина не залишиться без нагороди у Бога, заради Якого вони несуть своє служіння. По праву даний духовний захід можна з впевненістю назвати ходою своєрідних духовних подвижників, у яких загострене почуття відповідальності, правди і вдячності Богу, що робить їх живими християнами, тобто віруючими не по факту хрещення, а по цілковитій відповідності їх життя волі Божій. Адже відповідальність – це одна з суттєвих рис життя віруючих людей. Церква Божа – це не творіння суспільства, а найбільший дар Божий, це найдорожче, найрадісніше і єдине, що може дати сенс і силу жити та отримувати від життя радість... Ми повинні дорожити своєю вірою, і якщо вимагає від нас життя, не повинні приховувати, що ми – віруючі люди. Навпаки, ми повинні свідчити про свою віру і доносити її до людей. Це почуття найбільшого дару і радості, що ми – православні люди, що ми належимо до Единої, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Саме на нас – християнах – лежить відповідальність перед Богом за Церкву як Тіло Христове (Єф. 1:23). Одного разу отримавши цей безцінний дарунок, ми повинні в неушкодженому виді передати його своїм нащадкам. Молитовні стояння, які були звершені в четвер біля Верховної Ради та на головних площах обласних центрів нашої держави, розпочиналися виголошенням № 6 2017 г. шого народу. Перший постраждалий від рук богоборчої радянської влади в 1918 році, священомученик Володимир митрополит Київський і Галицький, більш ніж за місяць до своєї смерті виголосив такі пророчі слова: «Я нікого і нічого не боюся. Я повсякчас готовий віддати своє життя за Христову Церкву і за віру Православну, щоб тільки не дати ворогам її посміятися над нею. Я до кінця буду страждати, щоб збереглося Православ’я там, де воно почалося». Закликаю на вас Боже благословення, і нехай допомагає всім нам Господь. Архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський. «Благословен Бог наш всегда ныне и присно, и во веки веков». Навіть і в таких тяжких обставинах ми знаходимо моральні сили, щоб з глибини душі благословити Господа, тобто подякувати за Його дивний Промисел у нашому житті. Тому ми і дякуємо Богу, Який нас любить та оберігає, але і водночас загартовує, а можливо, навіть і перевіряє на вірність. Звершені хресні ходи та молитовні стояння по всій Україні – це засвідчення як правди Божої, так і правди людської. Надіємося, що в усіх сферах нашого суспільного життя явиться слава і правда Божа. Ми просили і просимо депутатів Верховної Ради пам’ятати правду, що вони покликані піклуватися про свій народ, а приймаючи доленосні закони, враховувати масштаби наслідків своїх рішень. Ми просимо народних обранців, щоб не лише на слові, але і на ділі у нашій державі втілювалися принципи суспільного життя, які декларуються вибраним, тими же обранцями, курсом європейського розвитку нашої України. Ми як віруючі люди не маємо морального права залишатися осторонь тієї неправди, коли зухвало намагаються зруйнувати душу нашого народу – нашу історичну батьківську віру та Святу Христову Церкву! МИ НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! АДЖЕ, ЯКЩО МИ ПРОМОВЧИМО, ТО СТАНЕМО СПІВУЧАСНИКАМИ ЦЬОГО БЕЗЗАКОННЯ! Тому ще раз дякую всім вам, дорогі отці, брати і сестри, за ревність та незламну позицію у справі захисту нашої святої віри і Церкви. Нехай береже всіх вас Господь у мирі і злагоді! З благословенням та любов’ю – архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський.

[close]

p. 5

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный 5 Митрополит Антоний: В наших храмах не звучат политические проповеди Интервью с управляющим делами УПЦ митрополитом Бориспольским и Броварским Антонием Последние события мая показы- В данном контексте мне сразу же Представляете, что будет происхо- вают, что украинское общество се- вспоминается прошлогодний Всеу- дить, когда депутаты проголосуют за рьезно расколото. Насколько вас краинский Крестный ход, во время закон 4128, который значительно облег- беспокоит подобное положение и что шествия которого за мир в стране мо- чит процедуры захвата имущества? можно сделать для его изменения? О лились представители разных полити- Тем более, что подготовка к этому, по чем говорит Церковь со своими при- ческих лагерей и идеологических воз- всей видимости, ведется довольно ак- хожанами? зрений. Вера вновь сделала их единым тивно. Так, 4 мая так называемый Киев- – Любое разделение в обществе не- целым, единым народом, над которым ский патриархат подписал соглашение сет угрозы как сиюминутного, так и не довлели тени политических разделе- о сотрудничестве и взаимодействии с более глобального характера. Состоя- ний. «Правым сектором». От религиозной ние вражды, ненависти, радикализма Владыка, какие чувства вызывает организации подпись под документом ослабляет государство, подтачивает его у вас попытка украинского парла- поставил председатель управления во- возможность обеспечивать достойную мента разработать и поставить се- енного духовенства Иоанн Яременко, жизнь своим гражданам и быть равно- годня на голосование законы, регла- а от «Правого сектора» – председатель правным партнером других держав. ментирующие внутреннюю жизнь Центрального штаба Василий Лабай- Более того, стоит помнить, что на исто- Церкви? Как это может сказаться на чук, который неоднократно был заме- рической арене остаются только те на- жизни Церкви, на ситуации в стране? чен в инцидентах, связанных с захва- роды, которые сохраняют внутреннее – Сейчас много говорят о декомму- тами наших храмов в Тернопольской единство. низации, но у меня складывается впе- области. Очень важно перестать подкармли- чатление, что мы вновь возвращаемся к Что будет делать Украинская Пра- вать полыхающий ныне огонь взаим- наиболее одиозным и страшным реали- вославная Церковь, если подобные ного неприятия друг друга. Мы сами ям советского прошлого. планы станут реальными законода- подбрасываем в него поленья, которы- Попытка некоторых сил в парламенте тельными нормами? ми являются наши стереотипы, ярлыки, поставить Церковь под контроль госу- – Мы будем всесторонне отстаивать предубеждения и бескомпромиссные дарства до боли напоминает практику, свои права, ведь упомянутые законо- идеологические взгляды. Надо поста- применяемую большевиками. Думаю, дательные инициативы грубо противо- раться вообще уйти от политики во что дальнейшие комментарии тут про- речат Конституции Украины, междуна- время общения со своими ближними. сто излишни. родным актам, решениям Европейского Сейчас эта сфера пронизана таким Впрочем, важно даже не это. Опре- суда по правам человека. огромным количеством эмоций, что деленные люди уверены, что принятые В этом вопросе верующие нашей не слышны никакие, даже самые раз- законопроекты ударят только по Укра- Церкви проявляют однозначную со- умные, доводы и аргументы. Поэтому инской Православной Церкви и приве- лидарность. За очень короткий период не нужно спорить ради переубеждения дут к тому, что только ее приходы будут в епархиях Украинской Православной кого-то в чем-то. Это только будет вы- отобраны в пользу конкретной религи- Церкви было собрано более 300 тысяч зывать новые всплески обиды и непо- озной организации. подписей против принятия дискрими- нимание друг друга. Однако они забывают простой факт. национных законопроектов. Уверен, Необходимо стараться увидеть в сво- Выпустить джина из бутылки всегда что несогласных с такой политикой ем собеседнике не идеологического легко, а вот контролировать его даль- определенных сил в Верховной Раде в оппонента и тем более врага, а брата, нейшие действия во сто крат сложнее. несколько раз больше. возможно не разделяющего убежде- Разве рейдер, которому понравится Тем более, нужно учитывать, что ния, но все же брата. Конечно, зачастую то или иное имущество религиозных свое негативное мнение в отношении это сложно сделать, но в таких случаях структур, будет разбираться, кто перед скандальных законопроектов будут вы- следует уповать на Бога. Если мы бу- ним – православные, иудеи или като- сказывать и другие конфессии. Уверен, дем тратить свое время не на прения с лики? Он просто придет и возьмет то, что им не захочется быть заложниками близкими, а на молитву о них, о мире в что ему нравится. Ведь закон создаст ситуации, при которой у них любой обществе и стране, это уже станет се- для удовлетворения его противоправ- рейдер сможет свободно забрать то или рьезной победой, а также важным ша- ных желаний все необходимые усло- иное имущество. Поэтому следует ожи- гом на пути исцеления от тех духовных вия. дать соответствующих действий и с их ран, которые сейчас мучают наш народ. Конечно, наша Церковь попадет под стороны. По моей информации, против В наших храмах не звучат полити- самый сильный удар. Уже сейчас, не законопроекта 4128 выступают и Рим- ческие проповеди. Мы категорически дожидаясь принятия законопроектов, ско-католическая церковь в Украине, против соединения политики и веры. сторонники так называемого Киевского Лютеранская церковь, Духовное управ- Наше призвание – в служении Богу, од- патриархата запустили новую волну за- ление мусульман Украины и представи- ним из важнейших моментов которого хвата наших храмов. На днях они сило- тели иудейского сообщества. является миротворчество. Как показы- вым способом отобрали у наших общин Мы будем молиться, чтобы Всесиль- вает практика, урегулировать можно церкви в селе Кинаховцы Тернополь- ный Господь вразумил всех и не позво- даже самые тяжелые конфликты, если ской области и селе Зоряное Хмельниц- лил ввергнуть страну в межконфессио- в центр своей жизни поставить Христа. кой области. нальное силовое противостояние.

[close]

p. 6

6 Елисаветградъ православный № 6 2017 г. ЛІТОПИС ГОЛОВНИХ ЄПАРХІАЛЬНИХ ПОДІЙ 9 Травня З благословення Високопреосвяще- нішого архієпископа Іоасафа, у 72- гу річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, священнослужителі обласного центру звершили ходу памʻяті до Меморіального комплексу, який знахо- диться на Фортечних валах. Священи- ки біля вічного вогню в світлу памʻять про всіх загиблих в страшні часи війни возложили квіти та звершили заупокійне богослужіння. В завершення богослужіння духовенство проспівало «Вічна памʻять» всім полеглими ге- роями, які віддали своє життя за віру і Батьківщину у Велику Вітчизняну війну, а також на «Алеї Слави» воїнам, які в наш час загинули на сході України. У всіх храмах єпархії в цей день також були здійснені подячні молебні Госпо- ду за Перемогу у Великій Вітчизняній війні та панахиди за загиблими воїнами. ***** З благословення Високопреосвяще- нішого архієпископа Іоасафа, священнослужителі Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці відвідали Товариство інвалідів Великої Вітчизняної війни та інших воєн, де зустрілися з ветеранами та привітали їх з Днем Великої Перемоги над фа- шизмом. Хор духовенства виконав пасхальні піснеспіви та пісні воєнних років, а всім ветеранам були вручені святкові подарунки. 18 Травня У день розгляду антицерковних законопроектів №4128 та №4511 з благословення Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа, духовенство та віруючі Кіровоградської єпархії звершили Хресну ходу та молитовне стояння біля стін Кіровоградської обласної адміністрації. Розпочалось все богослужінням у Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці. Потім Хресна хода прослідувала по центральній вулиці до Кіровоградської обласної адміністрації. Священнослужителі на чолі з секретарем єпархії прот. Романом Кондратюком вручили голові Кіровоградської обласної державної адміністрації Сергію Анатолійовичу Кузьменку лист-звернення від Керуючого Кіровоградською єпархією УПЦ, духовенства та віруючих області з проханням сприяння захисту конституційних прав щодо вільного вибору віри та релігійної приналежності громадян нашої держави. 21 Травня В Неділю шосту після Пасхи, про сліпого, у день памʻяті св. ап. і єв. Іоанна Богослова, Високопреосвященіший архієпископ Іоасаф звершив архіпастирський візит у с. Лозувата Благовіщенського благочиння. У місцевому храмі в честь св. вмч. Димитрія Солунського, у співслужінні духовенства району та Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці, Правлячий архієрей очолив Божественну літургію. За богослужінням була піднесена сугуба молитва про мир в Україні. Після завершення Літургії Владика Іоасаф звернувся з архіпастирським словом до віруючих, які у цей день великою кількістю зібрались у святому храмі. Також Правлячий архієрей висловив щиру вдячність віруючим, які долучилися до всеукраїнського молитовного стояння біля стін Верховної Ради України у день розгляду антицерковних законопроектів №4128 та №4511. Архіпастир закликав усіх бути мужніми і непохитними у вірі та свято берегти її як найдорожчий скарб. В кінці Владика привітав віруючих зі святом, а в знак благословення вручив іконки свт. Іоасафа Бєлгородського. 22 Травня В день памʻяті перенесення мощей свт. Миколая Чудотворця Високопреосвященнійший архієпископ Іоасаф звершив архіпастирський візит у Голованівське та Вільшанське благочиння. Напередодні ввечері Владика звершив Всенічне бдіння у храмі на честь свт. Іоанна Милостивого смт Вільшанка. В сам день свята у Свято-Миколаївському храмі смт Пубузьке Правлячий архієрей очолив богослужіння Престольного свята. Владиці співслужили благочинні та духовенство Голованівського і Вільшанського благочинь та Кафе- дрального собору обласного центру. Після завершення Літургії Владика Іоасаф звернувся з архіпастирським словом до всіх віруючих, які переповнювали храм. Також архієпископ Іоасаф з особливими словами вітань звернувся до на- стоятеля храму прот. Михаїла Мельниковича, який у цей день відзначав своє 50-річчя. Владика побажав ювіляру кріпості сил, радісних днів життя, вірності пастви і многих років життя. В кінці Правлячий архієрей привітав усіх з Престольним святом, а в знак благословення вручив іконки свт. Іоасафа Бєлгородського. 24 Травня В день пам’яті святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, учителів Словенських, студентський храм Кіровоградського інституту державного та муніципального управління Класичного приватного університету відсвяткував своє Престольне свято. Богослужіння в цей день очолив Високопреосвященніший архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф. Невеликий храм ледве вміщав усіх парафіян та гостей, які прийшли, щоб духовно взяти участь у святковій службі. В кінці Літургії Правлячий архієрей звернувся до віруючих з архіпастирським словом, в якому привітав керівництво та викладацький склад навчального закладу, а також настоятеля та прихожан храму з Престольним святом. Ректор університету В. І. Литвин висловив щиру подяку Правлячому архієрею за спільну молитву в цей святковий день, відзначивши його постійну увагу до їхнього студентського храму, і висловив свої привітання та добрі побажання.

[close]

p. 7

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный ПОЛЬСКАZ ПРАВОСЛАВНАZ ЦЕРКОВЬ 7 Автокефальная Поместная Православная Церковь в Польше, вторая по численности паствы после католической, имеющая 13-е место в диптихе Автокефальных Поместных Церквей. Статус Автокефальной Церкви получила в 1948 году. Историческая справка Начало распространению христианства на территории современной Польши было положено в середине X века. В 966 году в Гнездно принял крещение польский князь Мешко (Мечислав) I, за которым массово крестился и его народ. Православие господствовало в польских землях до конца XIV в., когда началось его вытеснение католичеством. В 1385 году литовский великий князь Ягайло объявил себя католиком (что было условием его брака с польской королевой Ядвигой), а в 1387 году – своё государство католическим, после чего многие из православных перешли в католичество. За века могущества польсколитовской Речи Посполитой её короли радели о насаждении римо-католицизма в своей державе, и Православие продолжало умаляться. В 1596 году бывшие ранее православными архиереи польско-литовских земель во главе с митрополитом Киевским Михаилом (Рогозой) приняли унию на Брестском Соборе. Православие оказалось вне закона до 1632 года, верующие подверглись тяжкому гонению, и многие приняли унию. Затем Киевский митрополит святитель Петр (Могила) провел ряд преобразований, которые ценой внешнего сближения с римо-католическими образцами утвердили Православие как терпимую веру в Речи Посполитой. Однако давление государства и римо-католического клира поддерживало динамику перехода православных в униатство на протяжении последующего века. С конца XVII века православные Польши перешли под омофор Московского патриарха. Одновременно в течение XVIII века шло поглощение Речи Посполитой соседними государствами, причём к концу столетия большая часть под названием «Цар- ства Польского» вошла в состав Российской империи. В этих землях Православие превратилось из теснимой веры меньшинства в господствующую государственную, что обусловило массовый переход униатов в Православие на протяжении следующего века. С 1785 г. для окормления православных в Польше было учреждено Переяславское коадъюторство Киевской митрополии, а с 1793 года его заместила Минская епархия. С 1799 года польские земли вошли в Волынскую епархию. В 1840 году специально для Царства Польского была образована Варшавская епархия, а с 1905 года существовала также отдельная Холмская кафедра. В связи с провозглашением в 1918 г. независимого Польского государства указом Святейшего Патриарха Тихона Православной Церкви в Польше в 1921 г. была дарована «широкая поместная автономия». В середине июня 1922 г. митрополит Варшавский Георгий (Ярошевский) под давлением польского правительства предпринял шаги, направленные на создание автокефальной Церкви в Польше. Вместо священноначалия в Москве было решено обратиться в Константинополь, и 13 ноября 1924 г. Константинопольский патриарх Григорий VII подписал Томос о создании в Польше Автоке- фальной Православной Церкви. Эта автокефалия не была признана Русской Православной Церковью. В 1920-30-х гг. в рамках политики полонизации разрушено или конфисковано более половины православных храмов, был снесен кафедральный собор святого Александра Невского, на месте которого сегодня находится Памятник неизвестному солдату. В июне 1948 г. делегация во главе с архиепископом Белостокским и Бельским Тимофеем обратилась к Русской Церкви с ходатайством о создании на территории Польши канонической автокефальной Православной Церкви. 22 июня 1948 г. был подписан «Акт о воссоединении Польской Православ- ной Церкви с Русской Православной Церковью и о даровании ей автокефалии». В советский период Польская Православная Церковь сохраняла свои позиции. Новый этап развития польского Православия начался в первой половине 1980-х годов, когда стали строиться новые храмы, возникли новые проявления церковной жизни. Современное положение Каноническая территория – Польша. На сегодняшний день Польская Православная Церковь имеет 6 епархий на территории Польши. Помимо Польши Польская Церковь имеет две епархии в Бразилии: Рио-де-Жанейро и Ресифи. Особым статусом обладает Православный ординариат Польской Церкви (возглавляет Георгий, епископ Семятичский, Верховный православный ординарий Войска Польского). Богослужебный язык – основной церковнославянский; как исключение в некоторых приходах польский; в Бразилии – португальский. Календарь – юлианский. Высшим органом управления Польской Православной Церкви является Синод епископов, созываемый митрополитом два раза в год. Председателем Синода Польской Православной Церкви является ее Предстоятель. С 31 мая 1998 года Предстоятелем Польской Православной Церкви является Савва, Блаженнейший Митрополит Варшавский и всей Польши.

[close]

p. 8

8 Родился Митрополит Савва (в миру Михаил Грыцуняк) 15 апреля 1938 г. в Снятычах (Польша). В 1957 г. окончил Варшавскую духовную семинарию, в 1961 г. – Христианскую богословскую академию в Варшаве со степенью магистра богословия. В 1961-1979 гг. преподавал в Варшавской духовной cеминарии, в 1974 г. назначен на должность ректора этого учебного заведения. С 1962 г. и по настоящее время является преподавателем Христианской богословской академии. В 1964 г. рукоположен в сан диакона. В 1966 г. на Богословском факультете Сербской Православной Церкви в Белграде получил степень доктора богословия. В этом же году в сербском монастыре Раковица принял монашеский постриг с именем Савва в честь святителя Саввы Сербского и был рукоположен во иеромонаха. В 1966-1970 гг. – директор канцелярии Митрополита Варшавского и всей Польши Василия. В 1970 г. возведен в сан архимандрита и назначен наместником Яблочинского монастыря. В 1977 г. назначен руководителем православного отделения Академии христианской теологии в Варшаве. В 1978 г. защитил диссертацию и получил степень доктора православного догматического богословия. 25 ноября 1979 г. рукоположен во епископа и назначен на Лодзинско-Познаньскую кафедру. В 1981 г. переведен на БелостокскоГданьскую кафедру. В 1987 г. возведен в сан архиепископа. В 1990 г. получил звание профессора богословия. 16 мая 1994 г. министром обороны Польши назначен главой Православного ординариата Войска Польского, в 1996 г. получил звание бригадного генерала. 12 мая 1998 г. избран 8-м Предстоятелем Польской Православной Церкви. Интронизация состоялась 31 мая 1998 г. в варшавском Кафедральном соборе святой Марии Магдалины. Титул Предстоятеля: «Блаженнейший Митрополит Варшавский и всей Польши». Резиденция Предстоятеля находится в Варшаве. Социальная и благотворительная деятельность В Польской Церкви действует Православный благотворительный центр «Элеос», основанный в 1996 г. Митрополитом Саввой для более эффективной организации помощи Елисаветградъ православный нуждающимся. Кроме того, социальная деятельность Польской Церкви включает содержание сестричеств, домов опеки, служб помощи бездомным. В Польской Церкви распространена практика создания братств, действующих как на уровне отдельных приходов, так и на уровне всей Церкви. Наиболее значимыми и крупными являются «Братство православной молодежи» (основано в 1980 г., специализируется на работе с молодежью), «Братство святых Кирилла и Мефодия» (основано в 1989 г., специализируется на просветительской деятельности), «Братство святого Николая» (основано в 1995 г., занимается паломнической и благотворительной деятельностью). Святые и святыни На сегодняшний день в Польской Православной Церкви имеется два мужских монастыря – Яблочинский Свято-Онуфриевский, основанный в XV в. на месте явления иконы преп. Онуфрия, Супрасльский Благовещенский и два женских – Марфо-Мариинский на св. горе Грабарке и открытая в 1993 г. обитель во имя иконы Божией Матери Ружаностоцкой. Супрасльский Благовещенский монастырь был основан в 1498 г. маршалом Великого княжества Литовского Александром Ходкевичем в своей резиденции в Грудке. В новосозданную обитель прибыло большое количество монахов из киевских монастырей. В 1500 г. монастырь был перенесен на берег реки Супраслянки. Первым построенным храмом обители была деревянная церковь в честь св. апостола Иоанна Богослова. С 1503 по 1511 г.г. был построен каменный собор Благовещения Пресвятой Богородицы. Новый храм был освящен митрополитом Иосифом, который привез с собой для новосозданной церкви список чудотворной иконы Божией Матери Смоленской. Привезенная им икона впоследствии получила название Супрасльской. Монастырь входил в состав Киевской митрополии. Во второй половине XVI в. Супрасльский монастырь становится одним из центров славянской культуры. Постепенно в монастыре была собрана большая библиотека. Впоследствии Супрасльский монастырь стал лаврой и его настоятели на митрополичьих соборах подписывались вслед за архимандритами Киево-Печерского № 6 2017 г. монастыря. В 1631 г. монастырь перешел в подчинение униатскому митрополиту. В 1695 г. при монастыре была открыта типография. К 1807 г. обитель находилась в упадке. В 1824 г. супрасльские монахи выразили желание вернуться в лоно Православия, что и произошло в 1839 г. Возродились традиции православной монашеской жизни. В XX ст. монастырь попеременно находился у католиков и православных. Возродилась монашеская жизнь в этом монастыре в 1982 г., когда Белостокско-Гданьскую епархию возглавил архиепископ Савва (ныне Митрополит Варшавский и всея Польши). Монастырь св. Онуфрия в Яблечне – единственный на территории современной Польши монастырь, который просуществовал почти пять столетий как православная обитель и в котором монашеское делание никогда не прерывалось. Он был основан не позднее 1498 г. Насельники монастыря не признали унии 1596 г. После того, как Православная Церковь в Речи Посполитой в 1633 г. была снова узаконена, монастырь активно развивается. В 1753 г. вооруженное нападение монахов-униатов из Бялы Подлясской опустошило монастырь. Он был возрожден только в 1837-1840 гг. В Яблечне действовало в общей сложности пять школ, в которых к 1914 г. учились 431 человек. В 1913 г. там подвизалось более 80 монахов. С началом Первой мировой войны монахи из монастыря бежали в Россию, а монастырские здания были заняты германскими войсками. В 1919 г. монахи вернулись в монастырь, но начались их преследования польскими властями. Во время Второй мировой войны большая часть монастырских строений сгорела. После войны лишь множество обращений к властям спасло этот в то время единственный действующий православный монастырь на территории Польши от ликвидации. В 1914-1992 гг. тут располагалась Высшая Православная Духовная Семинария. С 1999 г. монастырь является ставропигиальным. Одним из известных святых Польской Церкви является мученик младенец Гавриил Белостоцкий. Св. мученик Гавриил родился 22 марта 1684 года в православной семье в селе Зверки близ города Заблудова. Родители его, Петр и Анастасия Гов-

[close]

p. 9

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный 9 дел, держались веры предков в нелегкие для православных времена, когда было очень сильно влияние Брестской унии. Младенца крестили в Заблудовском Успенском монастыре с именем Гавриил в честь архангела Гавриила. 11 апреля 1690 года Гавриил был похищен и умучен. В самый день Пасхи Христовой (20 апреля/3 мая) мальчик был исколот для истечения из него всей крови. Мучитель выбросил его тело в поле, где через девять дней он и был найден родителями. Тело мученика осталось нетленным, при этом собаки все это время охраняли тело от птиц. Тело младенца было погребено в православном Заблудовском монастыре. В 1720 г. началась эпидемия. Младенцев, умерших от нее, хоронили вблизи гроба мученика Гавриила, и однажды во время копания могилы были обнаружены его нетленные мощи. После обретения мощи были перенесены и поставлены в церковный склеп в Зверковской церкви. В 1755 году мощи святого мученика Гавриила были перенесены в Свято-Троицкий монастырь в г. Слуцке Минской губернии. В 1944 г. мощи переносят в Гродненский Покровский храм, где они находились до 21 сентября 1992 г. С 21 по 22 сентября 1992 г. с благословения архиепископа Белостоцкого и Гданьского Саввы (ныне Митрополит Варшавский и всея Польши) и епископа Гродненского и Волковысского Валентина мощи торжественно были перенесены в Кафедральный собор Белостока. В ХХ веке Холмская и Подляшская земля стала местом особенного страдания, местом Голгофы для Православия, тут пролилась кровь мучеников за святую Православную Веру. В 2003 году Автокефальная Православная Церковь в Польше прославила в лике святых новых мучеников. Прославление мучеников Холмских и Подляшских – важное событие не только в жизни Польской Поместной Православной Церкви, причислившей их к лику святых, но и всего Православия. Особенное значение имеет оно для украинского Православия, ведь именно сыны украинского народа пополнили сонм святых. И теперь они стали нашими небесными заступниками перед Престолом Божиим. Подготовил протоиерей Андрей Толубец Недiля всiх святих Перша неділя після П’ятидесятниці іменується в церковному календарі Неділею всіх святих. Святих ми вшановуємо кожного дня протягом року, але особливістю сьогоднішньої неділі є те, що ми святкуємо всіх святих явлених і тих, які волею Божою не явлені світу, хто таємниче покоїться у Царстві Небесному. Святих є багато і вони важливі для нас насамперед тим, що є живим свідченням того, що П’ятидесятниця не закриває євангельську історію, а навпаки – розкриває. Зовсім невипадково в церковному календарі Неділя всіх святих слідує першою після Трійці. У день П’ятидесятниці Бог дарує людству Святого Духа. Але чи прийнятий цей дар людьми? Чи сягнуло Божественне посланництво свого адресата? І собор всіх святих відповідає: так, сягнуло. Подвиг Христа не залишився без плоду. Багато хто з людей у різні часи і в різних народах прийняли в себе вогонь П’ятидесятниці і преобразились у ньому. В одній із своїх проповідей свт. Іоанн Златоуст говорить, що шанувати святих – добре, що співати у їхню честь славословні й подячні молитви – справедливо, але якщо лише цим і закінчується наше шанування святих, то марні такі наші піснеспіви. Святих потрібно шанува- ти так, щоб уподібнитись їм, щоб навчитися від них, як потрібно жити по Христу і Євангелію. Адже святість – це не якась абстрактна і недоступна для нас категорія. Жити в Церкві – це означає бути святим. До цього нас закликає Сам Господь через Священне Писання: «Будьте святі, тому що Я є святий» (1 Пет. 1:16). Той же Іоанн Златоуст говорить: «Не бійся уподібнитись Христу, страшно не це, страшно не уподібнитись Йому». Різниця між нами і святими в тому й полягає, що вони, маючи ту ж саму плоть і ту ж саму неміч, що й у нас, ту саму благодать і силу, що однаково для всіх подається Богом, зуміли проявити необхідну рішучість, волю і любов на шляху до уподоблення Христу. Святі були зовсім не безгрішними, як дехто думає. По-справжньому святим і безгрішним, Хто не мав ні гріховного помислу, ні плями гріха, був лише Господь наш Іісус Христос. Святі тому тільки й стали святими, що з гріхом боролися і вийшли переможцями із цієї внутрішньої боротьби. Священне Писання яскраво свідчить, як часом важко було тим, кого ми, власне, називаємо «святими». До прикладу, праведний Ной. Геніальна людина, котра своєю праведністю продовжила життя людству. Проте Ной не був позбавлений слабкості і по причині надмірного споживання вина став предметом позору для одного зі своїх синів. Це дивна особливість Священного Писання: воно завжди, говорячи про праведників, не мовчить про їхні падіння. Згадаймо царя Давида. Вже про кого-кого, а про нього Господь говорив: «Вибрав я мужа по серцю своєму». І все одно, у його житті було важке падіння: спочатку нестримання очей, потім блуд і, як наслідок, заказне вбивство. Апостол Петро – як він любив Христа, по водах ходив, на Фаворі був! І все одно відрікся, забоявся голосу служниці. Кожен святий носив у собі печать внутрішньої боротьби із гріхом та ворогом спасіння – дияволом. Свт. Миколай

[close]

p. 10

10 Елисаветградъ православный № 6 2017 г. Сербський в одній із своїх проповідей приводить у приклад сонце, як воно виливає на нас своє світло й тепло, без чого не може існувати ніщо живе. Однак на самому сонці відбуваються страшні вибухи, бурі, сплески сонячної активності. Температура сягає таких цифр, що й уявити важко. Так буває і у святих, у котрих всередині не знати, що коїться, а зовні вони виливають на нас тепле світло своїх перемог. До прикладу, прп. Серафим Саровський – що тільки він не перетерпів у своєму ке- лейному затворі, стоянні на камені, у боротьбі з демонами. Але зовні на кожного, хто до нього приходив, виливалося тихе благодатне світло і кроткі слова: «Радість моя, Христос Воскрес». Кожен християнин покликаний до святості. Тому що до нас звернені слова Спасителя: «Будьте досконалі, як досконалим є Отець Ваш Небесний» (Мф. 5:48). Святі тому і явлені Богом для нас, аби ми бачили в них приклад, як потрібно очищати себе від внутрішнього бруду, перемага- ти зовнішні труднощі і таким чином стремитися до святості. В цьому плані доречними стануть слова того ж таки свт. Миколая Сербського: «Думай про Бога хоча б стільки, скільки ти думаєш про людей. Люби Бога хоча б стільки, скільки ти любиш людей. Бійся Бога хоча б стільки, скільки ти боїшся людей. Хоча б так думай, хоча б так люби, хоча б так бійся. Почни з малого, хоча б з чогось, і потім Бог дасть тобі більше». Архідиякон Зосима (Город) Троицкая родительская суббота: поминовение усопших 3 июня Святая Православная Церковь вали иудеям и язычникам Спасителя Святая Православная Христианская совершает память всех от века усопших нашего Иисуса Христа, Судиею живых Церковь, твердо веруя этим неложным православных христиан, отец и братий и мертвых. Поэтому Святая Церковь из- словам Спасителя, всегда во всеуслы- наших. Троицкая родительская суббота древле призывает нас совершать перед шание исповедует непререкаемую ис- – день особого поминовения усопших. днем Пресвятой Троицы поминовение тину, что со смертью человека жизнь Накануне праздника Св. Троицы всег- всех от века усопших благочестивых его не прекращается. да совершается вселенская родитель- праотец, отец, братий и сестер наших. Святая Церковь, принося ежеднев- ская суббота, в каждом храме в эти дни Поминовение всех умерших благо- ные молитвы за усопших своих чад, бывают заупокойные службы, в этом честивых христиан установлено в суб- побуждает к этому и всех верующих, проявляется наша забота об усопших. боту перед Пятидесятницей ввиду того, чтобы они едиными устами и единым Тесное соседство дня заупокойного что событием сошествия Святого Духа сердцем возносили к Престолу Божию и дня праздничного не случайно. Оно завершилось домостроительство спа- пламенные молитвы с просьбой о упо- наглядно показывает наше убеждение в сения человека, а в этом спасении уча- коении усопших своих сродников в ме- том, что Дух Святой в Церкви объеди- ствуют и усопшие. Поэтому Церковь, стах блаженства. К молитве за усопших няет всех людей: и живых, и усопших. воссылая в Пятидесятницу молитвы побуждает нас христианская любовь, В Церкви те и другие недалеки друг от об оживотворении Духом Святым всех которая соединяет нас взаимно во Иису- друга. Церковь сильнее смерти, разлу- живущих, просит в самый день празд- се Христе во единое братство. Усопшие чающей нас с близкими. ника, чтобы и для усопших благодать единоверцы – наши ближние, которых «Сегодня родительская!» – фраза, ко- всесвятого и всеосвящающего Духа Бог приказывает нам любить, как самих торую мы слышим несколько раз в году. Утешителя, которой они сподобились себя. Потому что Бог не сказал: люби- У Бога все живы, и память и молитва еще при жизни, была источником бла- те ближних, пока они живут на земле. о наших усопших родных и друзьях – женства, так как Святым Духом «всяка Стало быть, Господь не ограничивает важная часть христианской веры. душа живится». любовь к ближним границами земного За пределы жизни человеческой про- Поэтому канун праздника, суббо- бытия, а простирает ее и в вечный за- стирается наша молитва. Туда, в далекое ту, Церковь посвящает поминовению гробный мир. Но чем, как не поминове- и близкое царство мертвых, с молитвой, усопших, молитве о них. Святой Васи- нием, чем, как не молитвою, мы можем как с горящей свечой, мы стремимся лий Великий, составивший умилитель- доказать свою любовь к перешедшим в принести скромный дар благодарной ные молитвы вечерни Пятидесятницы, жизнь загробную? памяти и любви, прося у Бога милости говорит в них, что Господь наипаче в Необходимы ли наши молитвы за ко всем усопшим, да во святых души их этот день благоволит принимать молит- усопших? Да, необходимы, потому что водворятся! вы об умерших и даже о «иже во аде оказывают им весьма большое благоде- Поминовение усопших в Троицкую держимых». яние. Дело в том, что после смерти есть родительскую субботу берет свое на- Троицкая суббота связана с основа- две вечности: или вечное блаженство чало со времен апостольских. В словах нием Церкви Троицей и Сошествием праведников, или вечное мучение греш- святого апостола Петра, произнесен- Святого Духа. Мы молимся за усопших, ников. Известно также и то, что нет на ных им в день Пятидесятницы, есть чтобы Господь простил их, и верим, что земле человека, который бы пожил и не важное указание на начало обычая по- Дух Божий касается не только живущих согрешил. Так что верно утверждение, миновения усопших в день Пятидесят- и молящихся, но и усопших. Право- что во грехах мы рождаемся, во грехах ницы. Апостол в этот день, обращаясь славные просят от лица Церкви, чтобы проводим жизнь, во грехах и оканчива- к иудеям, говорит о Воскресшем Спа- Господь помиловал тех, кто ушел в вере ем свое земное существование. Но все сителе: «Бог воскресил Его, расторгнув и надежде Воскресения. ли согрешившие приносят полное и узы смерти» (Деян. 2:24). Постанов- «Бог же не есть Бог мертвых, но жи- искреннее раскаяние перед смертью? ления Апостольские повествуют нам о вых, ибо у Него все живы» (Лк. 20:38), Ведь иногда смерть настигает челове- том, как апостолы, исполняясь Духом – сказал Христос Спаситель неверовав- ка, находящегося в состоянии такой Святым в Пятидесятницу, проповедо- шим в воскресение мертвых саддукеям. тяжкой болезни, когда у него и память

[close]

p. 11

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный 11 теряется, и душевные силы приходят в полное изнеможение. И ясно, что в таком состоянии человек не может припомнить своих проступков и раскаяться в них, – и он умирает со грехами. Часто смерть поражает человека внезапно, и он, не принеся никакого покаяния, также отходит со грехами. Сам он уже не может помочь себе никакими средствами. Изменить свою участь человек может только, когда он жив, творя добрые дела и моля о своем спасении ко Господу. Вот в таких-то случаях молитва за усопших весьма необходима и доставляет им величайшее благодеяние. Многих наших присных уже давно нет на земле, однако любящее сердце не может забыть их, рвется к ним, даже, быть может, больше, чем к живым. Подобным образом и усопшие смотрят из потустороннего мира в нашу сторону, горя любовью к тем, кто здесь их серд- цу был особенно близок. Если же кто из умерших достиг оправдания перед Богом, то он, отвечая на нашу любовь взаимной любовью, ниспосылает нам свыше небесную помощь; а тому, кто еще не достиг оправдания, в облегчении его загробной участи может очень помочь наша молитва. Поэтому панихида и домашняя молитва об усопших полезны, как и добрые дела, творимые в их воспоминание милостыня. Но особенно полезно им поминовение на Божественной литургии. Было много явлений мертвых и других событий из истории и предания Церкви, подтверждающих, как полезно поминовение усопших. Многие, умершие в покаянии, но не сумевшие явить его при жизни, были освобождены от мучений и получили упокоение. Всякий желающий проявить свою любовь к умершим и подать им реаль- ную помощь может наилучшим образом сделать это молитвой. Если мы на деле а не на словах любим своих родственников, если мы действительно являемся христианами, законом которых является любовь к ближнему, мы должны молиться за души наших родных и близких, подавать милостыню для их спасения. И их поминовение – наша прямая и непосредственная обязанность. Об этом Святая Церковь напоминает нам в эти дни, чтобы мы отложили всякое другое, житейское попечение и пришли в храм Божий вознести искренние, горячие молитвы. Сначала в церкви, а затем дома и на могилах усопших, чтобы Господь упокоил тех, за кого мы молимся, в селениях праведных, не лишил их Своего Небесного и Божественного Света. Прот. Михаил Мартынюк Психонасилие как главная опасность деятельности тоталитарных деструктивных сект (Продолжение – начало в предыдущем номере) «Психонасилие – это социально-психологическое воздействие, преднамеренно принуждающее другого человека или группу людей к поступкам или поведению, которые не входили в их намерения; нарушающее психологические границы личности или социальной группы, осуществляемое без информированного согласия и без обеспечения социальной и психологической безопасности индивида или группы людей, а также всех их законных прав; приводящее к социальному, психологическому, физическому или материальному ущербу». Существуют разные способы реализации психологического насильственного воздействия на личность. К примеру, манипуляции – скрытое возбуждение у человека намерений, не совпадающих с его реальными желаниями. Также «промывание мозгов» – прямое противоправное внедрение некой подготовленной информации в сознание личности. Этот процесс еще называют «зомбированием». На самой конечной фазе «зомбирования» человек уже более не может критически анализировать любую информацию, а видит её в свете заложенных извне, разумеется сектантских, представлений. Еще одним приемом психонасилия есть жесткий контроль, при чем касается он всех сфер деятельности адепта. Это контроль поведения, информации, мышления и чувств (эмоций). Печально, что все виды контроля в себе представляют не только разного рода наблюдения за человеком (контроль в строгом смысле этого слова), но и внушение ему определенных представлений и понятий, которое еще называют «тотальной индоктринацией». Контроль поведения собой представляет постоянный присмотр других членов секты (главным образом старших активных адептов) за всей жизнедеятельностью человека. Сюда же относится и намеренный дефицит сна, пищи и других важных форм энергетического синтеза, а к этому – увеличение нагрузок, что ведет к изнеможению и истощению жизненных сил. Контроль информации – это строгий отбор и искажение под углом сектантского мышления всех возможных информативных потоков. Контроль мышления можно охарактеризовать уже умственным подчинением человека основным положениям и доктринам секты и остановкой аналитического процесса. И контроль чувств – внедрение в личность нужных эмоциональных переживаний. Средствами достижения этого контроля выступают ««бомбардировка любовью»; манипуляция чувствами вины и страха, которая ставит адептов в зависимость от группы; фобии и другое». Эмоциональные перенагрузки ведут к ослаблению организма, страхи понуждают к чувству незащищенности, поиску заступничества в лице других членов секты, а чувство вины поддерживает духовную напряженность. В комплексе все виды контроля ведут к страшным последствиям – человек становится живой куклой, неспособной проживать, думать и чувствовать самостоятельно. Исследователи сектантства и психологи подтверждают, что после некоторого пребывания внутри деструктивной сектантской организации человек, попавший в реальный мир, не приспособлен без сторонней помощи в нем жить. Среди способов реализации психонасилия нужно еще отметить перемену личностного мышления человека на групповое. Лидеры сект стремятся уничтожить в своих последователях чувство самосознания. Это один из способов добиться верховенства над другой личностью. Групповое психонасилие используется чаще всего, поскольку секта всегда представляет собой общину. «На каждого члена группы оказывается групповое давление, чтобы он подчинялся воле большинства. Широко практикуются общественные поощрение и порицание», – отмечает В. М. Чернышев. В психологии есть понятие «группового мышления». Термин введен Ирвингом Лекстером Дженисом, который назвал так психологический феномен, при котором люди стремятся к достижению консенсуса в рамках группы и в большинстве

[close]

p. 12

12 Елисаветградъ православный № 6 2017 г. случаев пренебрегают своими личны- люди глубоко обеспокоены активи- достижения поставленных сектой за- ми убеждениями и принимают мнение зацией тоталитарных деструктивных дач. И проблема сектантства касается остальных членов группы. В закрытой культов, потому что понимают их вре- не только отдельных личностей, и даже сектантской группе приветствуются доносность. «Нельзя не тревожится о не их семей. Это вопрос существования подавление индивидуальных мнений и религиозно-нравственном состоянии всего человечества, потому что имен- творческой мысли, а особо важно, что- общества, в котором все более и более но название «тоталитарная секта» ука- бы адепт не имел права голоса и подчи- активную деятельность разворачивают зывает на стремление всеобщего (то- нялся. В деструктивных культах стара- разнообразные секты и культы. Пользу- тального) контроля над личностью, а с ются даже чтобы различные предметы ясь отсутствием у большинства наших другой стороны подчинения как можно личного пользования были общие. сограждан подлинных религиозных большего количества адептов. Опреде- Есть и другие методы психологи- знаний и духовной культуры, сектан- ление же «деструктивный культ» под- ческих принуждений к подчинению ты вовлекают в свои ряды все новых черкивает разрушительное влияние его адепта секте. В разных деструктивных и новых членов, среди которых, что деятельности на традиционные челове- культах могут использовать и свои осо- особенно тревожно, много молодежи», ческие ценности, уклады человеческих бые навыки подобных экспериментов, а – описывает В. М. Чернышев. Обман- отношений, религиозной культуры, также уже приобретенный опыт в деле ные технологии, подавление личности, социальных процессов и других форм насильственных психологических при- разрушение семейных связей, абстра- развития цивилизованного общества, емов. К примеру, в некоторых органи- гирование от общества, утрата духовно- да и вообще нивелирование важности зациях еще практикуют гипнотические культурного наследия, психоманипуля- свобод и прав человека, а еще страш- сеансы, влияние на подсознательное ции, явное и скрытое психологическое нее обесценивание человеческой жиз- мышление, магические ритуалы и за- насилие над своими последователями ни. Поэтому важно, чтобы в наше вре- клинания, аморальные явления, поощ- во всех его проявлениях, – вот настоя- мя Православная Церковь возвышала рение греховного и порочного начала щий вред сектантства. А. Л. Дворкин свой голос в защиту от опасных про- в человеке, которые могут привлекать утверждает: «Контролирование созна- явлений сектантства, предупреждала определенный контингент, а особо ния и промывание мозгов – это методы общественность о его вредоносности, среди молодежи, встречаются случаи, для достижения единой цели – подавле- призывала людей к бдительности и ак- когда сектанты даже используют раз- ния воли человека и создания феноме- тивно содействовала в оздоровлении личные психотропные препараты для на, который психиатры называют «син- духовной жизни общества. И каждый достижения максимального эффекта дром зависимого типа личности»». член Церкви на своем уровне обязан в деле реализации своей пропаганды. После всех вышеперечисленных помогать окружающим быть осмотри- Но все указанное принимается сектой воздействий на психику человека он тельными и рассудительными, наш с единой главной целью – эксплуатации становится покорным рабом, беспре- долг предостерегать подобные явления. своих адептов во всех возможных на- кословно исполняющим любые тре- Даже когда мы видим, что некие сектан- правлениях: психологической, физиче- бования «на благо» секты, готовым ты в очередной раз «обрабатывают» на ской или материальной эксплуатации. оставить всю свою прежнюю жизнь, улице человека, подумаем, не спросит В наше время исследователи раз- семью, занятость, да и вообще обще- ли нас Господь потом за его загублен- личных сфер социологических про- ство, и с полной самоотдачей трудится ную душу... цессов, да и вообще многие мыслящие в любых условиях и любой среде, для Протд. Роман Мельник Історія Православної Церкви на Єлисаветградщині. Вилучення церковних цінностей (Продовження. Початок в попередніх номерах газети) Роботі створених комісій по вилученню церковних цінностей передувала несамовита пропагандистська кампанія, розпочата на сторінках повітової газети, проведення зборів в трудових колективах, у школах і т. д. Гасла такої роботи: «Церковні цінності – на користь голодуючих». Цього вимагала «цілком таємна» інструкція голови Єлисаветградського повітвиконкому до всіх райвиконкомів, в якій, зокрема, районне керівництво зобов’язувалося «для… здійснення вказаної роботи розпочати підготовчу кампанію в області агітації і підготовку обстановки для цієї мети». «Робота в області агітації» розпочалася. 3 березня 1922 року, в розпал голоду, в повітовій газеті з’явився «Відкритий лист єпископу Колосову» такого змісту: «Голод лютує в Росії, голод впритул підійшов до нашого повіту, голод у місті. А ви мовчите!». Лист досить прозоро звинувачував єпископа в мовчазному спогляданні голоду, в навмисній співучасті церкви в тисячах голодних смертей в повіті через небажання допомогти стражденним. Зрозуміло, що церква до появи страшного голоду жодним чином не причетна. Тож поява листа в газеті, ініціатором написання якого була влада, свідчило про виконання одного з пунктів більшовицької програми по вилученню цінностей в церквах Єлисаветградщини, таким собі своєрідним способом. Надруко- ване повинне було б справити сильний психологічний тиск на церковне керівництво та примусити його добровільно віддати коштовності державі нібито на користь голодуючим. Поява відкритого листа відкрила шлюз численним зборам жителів міста та районних центрів, де присутні вимагали відібрати в церкви всі цінності нібито для закупівлі на них продуктів харчування для голодних. Так, у Великій Висці збори організували 17 квітня, де обговорювалося питання про вилучення цінностей, на які зійшлося 2 тис. громадян. «Уважно слухали селяни сумну розповідь про муки голоду в поволжжі і людоїдстві і голоді в інших місцевостях Республіки. Після доповіті збори одноголосно

[close]

p. 13

№ 6 2017 г. Елисаветградъ православный 13 підтвердили постанову Радянської влади про вилучення церковних цінностей для голодуючих. На наступний день комісія виконала постанову селян, було вилучено з місцевої церкви близько 2 пудів срібла» – так описувала повітова газета «Красный путь» в номері за 7 травня 1922 року фактичне пограбування владою православного храму с. Великої Виски нібито за ухвалою самих віруючих. 30 квітня 1922 року, о 17 годині вечора, в «Червоному клубі» м. Бобринця відбулася конференція незаможних селян Бобринецької волості для обговорення питання про вилучення цінностей з усіх релігійних культів. На конференції з’явилися 39 делегатів, які дивним чином, нам сьогодні незрозумілим, представляли кілька десятків тисяч громадян волості. На конференцію прибули також голова Бобринецького РВК Чумаченко та представник повітвиконкому Равинський. З палкою промовою перед делегатами конференції виступив «товарищ» Четалбаш, який «…детально зупинився на стихійній біді, що з’явилася в нашій молодій радянській республіці – неврожай і страшне зло – голод, який косить і ще буде косити кращих синів нашої республіки, особливо незаможних селян і робітників… і що єдиний вихід… це вилучення цінностей з храмів». Ухвала Бобринецької міської конференції була прогнозована: «...пропонується Бобринецькому РВК реалізувати Декрет про вилучення цінностей якнайшвидше». Хоча патріарх Тихон 28 лютого 1922 року категорично і різко виступив проти вилучення всіх (богослужбових) цінностей Церкви, проте чимало віруючих та духовенства поставилися до цієї справи досить спокійно та виважено, тож церковні цінності хоч і поволі, зате майже щодня зміняли своїх власників. Комісії зобов’язувалися кожні п’ять днів звітувати про свою роботу. Перший звіт до Центральної комісії, яку очолював Скрипник, повинен був надійти з Єлисаветграда 21 квітня на адресу «Цензолком. КПУ. Харків». Громадськості про реальні наслідки таковго вилучення детально повідомляла повітова газета «Красный путь». Так, її читачі дізналися, що наприкінці квітня 1922 року комісія по вилученню цінностей в с.Аджамка взяла на облік цінне церковне майно 2-х сільських храмів. А населення «до цього поставилося спокійно». «Без значних інцидентів» відбулося вилучення цінностей в церквах уже згаданої Великої Виски, Трахтемирової та Арсенівці» – сповіщала ця ж сама газета. Проте, якби хто й чинив будь-який опір, то їх би відразу заарештували – цього вимагав наказ №11, підписаний 27 квітня 1922 року заступником секретаря Миколаївського губвиконкому Штейнбурцелем. 13 травня 1922 року, через два тижні від ухвали районної конференції, в Бобринці створили комісію по вилученню цінностей з церков, яку офіційно назвали «трійкою по проведенню ударної роботи», до якої увійшли Чумаченко – голова РВК, Денисов та Глаголін – посланці повіту. Окремо для міста Бобринця ство- рили «міську комісію», до якої увійшли Олейников (від РВК), Михальчі (нарсуддя), Стрекалов (спеціаліст по металу), Кривоносов (від КНС) і Четалбаш (від профспілок). Представник повіткому Денисов чітко роз’яснив саму методику вилучення дорогоцінностей: вони вилучаюсься в усіх без винятку релігійних громадах; від духовенства відібрати розписки про надання ними допомоги комісіям; при вилученні цінночтей керуватися інвентарними книгами до 1917 року, а якщо книг немає, а цінностей не вистачає – справу передавати до Ревтрибуналу; вилучення коштовностей здійснити впродовж п’яти днів в місті Бобринці. До фактичного пограбування церков Бобринеччини влада готувалася якнайсерйозніше. Попередньо організували не тільки конференцію представників КНС, що набула розголосу й таким чином підготувала громадську думку, а й зібрали партактив на таємну нараду, на яку прибули представники повіту Денисов, Ревенко, Буревих, Четалбаш, Барченко, Мельбарз, Кагаровський, Самойлов, Загурський, Олейников, Гомберг та ін. Завдання, що його донесли представники повіткому, було таким: цінності в Бобринецькому районі вилучити впродовж 10 днів. А щоб попередити всі можливі виступи селян на захист своїх святинь, то в районі потрібно створити «міцний, броньований кулак, розбити села на десятки, виділити обходи, зробити відповідальних за всі процеси в селах десятників і дільничих». (Продовження у наступному номері) Підготував прот. Миколай Чепура Почему нужно «перекрещивать» украинских раскольников (Окончание – начало церковным канонам нужно в обязатель- го таинства (чтение положенных молитв, в предыдущем номере) ном порядке перекрещивать. водное погружение), но отсутствует А как же быть с крещальной Во-вторых, давайте снова обратимся главное – невидимое спасительное дей- «формулой» – Во имя Отца, Сына и к авторитетным церковным источни- ствие божественной благодати (по пра- Святого Духа? кам. Итак, митр. Ионафан (Елецких) вилу 1-му свт. Василия Великого)». Однако на это нам могут возразить: вполне справедливо утверждает: «Дей- А вот что пишет по этому поводу из- мол, сама крещальная формула и право- ствительно, символ православной веры вестный толкователь церковных кано- славный обряд остались в «Киевском па- свидетельствует, что есть только «едино нов еп. Никодим (Милаш): «По учению триархате» неизменными? Причем мы Крещение во оставление грехов». Но церкви, каждый еретик находится вне знаем, что в некоторых случаях в Церкви таковое крещение с оставлением грехов, церкви, а вне церкви не может быть ни даже допускается возможность совер- согласно святоотеческому Преданию, со- истинного христианского крещения, ни шения таинства Крещения мирянином? вершается только в Теле единой, святой, истинной евхаристической жертвы, как Что ж, ответим и на эти недоумения. соборной и апостольской Церкви Хри- и вообще никаких истинных Св. Та- Во-первых, как это уже было показа- стовой. В сектах же, находящихся «extra инств… Следовательно, у еретиков нет но выше, раскольники из самопровоз- muros» Церкви, и в «самочинных сбори- ни истинного крещения, ни истинного глашенного «Киевского патриархата» щах» имеет место только формальная, священнодействия, и православный – это банальные еретики, которых по внешняя «правильная форма» церковно- епископ или пресвитер, признающий

[close]

p. 14

14 правильным крещение или какое-либо другое священнодействие, совершенное еретическим священником, должен быть по этому правилу извержен из своего священного сана, ибо он этим показывает, что или не знает сущности своего верования, или и сам склонен к ереси и защищает ее, вследствие чего и в том и в другом случае является недостойным священства». Вторит ему и знаменитый православный богослов парижской школы прот. Н. Афанасьев: «Крещение водою и Духом, через которое совершается прием в Церковь, есть Таинство, т.е. церковный акт, совершаемый Церковью, в котором крещаемому подаются дары Духа. Как всякое Таинство, так и Таинство приема (т.е. Крещение) совершается Церковью и в Церкви… прием в Церковь (т.е. Крещение) есть церковный, а не частный акт. Он должен совершаться в церковном собрании предстоятелем церкви». Понятное дело, что данное Таинство не может совершаться в самопровозглашенном «Киевском патриархате», как и в любой самопровозглашенной псевдоцерковной структуре, не имеющей ничего общего с Церковью Христовой. В том числе и крещение мирянами признается действенным именно потому, что в православной традиции мирянином именуется человек, уже принадлежащий к Церкви, т.е. истинно исповедующий веру Христову: «Обладая священническим достоинством (имеется в виду царственное священническое служение всех христиан), лики (т.е. верующие миряне, принадлежащие к Православной Церкви) имеют способность совершать священнодействия, а потому, при некоторых условиях, совершенное ими крещение благодатнодейственно… в случае крайней нужды крещение может совершать каждый ВЕРНЫЙ, мужчина или женщина». Т.е. на самом деле не может быть и речи о том, чтобы Таинство крещения могли совершать люди, не принадлежащие к Церкви Христовой, люди, исповедующие другие религиозные взгляды, пусть бы даже они использовали в своей богослужебной практике православные обряды (как это делают наши греко-католики и украинские раскольники). Истинная христианская вера как основное условие принятия Таинства: Крещение – это не маги- ческий обряд И действительно, крещальная «фор- Елисаветградъ православный мула» (Во имя Отца, Сына и Св.Духа) – это не магический обряд, который становится действенным только лишь в силу правильно исполненного ритуала и не имеющий отношения к вере участвующих в нем людей. Его действенность зависит, в первую очередь, не от формальной, обрядовой стороны, а от веры и принадлежности к Церкви, как крещаемого, так и того, кто непосредственно его крестит. Именно поэтому Господь в Евангелии указывает на то, что Крещение должна предварять истинная вера: «Кто будет веровать и креститься, спасен будет, а кто не будет веровать осужден будет» (Мк. 16:16). В этом смысле не может быть никакого крещения без истинного исповедания христианской веры. Ну представьте себе: допустим, в Греции появится некая языческая секта, в основе вероучения которой будет положена древнегреческая мифология, но, опасаясь преследования от государства и народного осуждения, скроет это свое языческое учение под личиной православной обрядности. Вполне возможно, что жрецы этой религии будут ходить в православных священнических облачениях, сооружать свои храмы по канонам православной архитектуры и даже крестить своих адептов, используя христианскую крещальную «формулу» – Во имя Отца, Сына и Святого Духа! Хотя на самом деле в качестве «отца» будут поминать, допустим, Зевса, в качестве «сына» – мифологического сына Зевса, а в качестве «духа святого» – дочь Зевса Артемиду (в истории человечества хватало горе-мыслителей, которые принимали Святой Дух за женское божество). И что? Произнесенное в этом случае, правильное по форме, крещальное исповедание веры сделает членов этой секты крещеными христианами? Конечно же, нет? А ведь именно такая ситуация и складывается у наших раскольников, которые в точности соблюдают чинопоследование Таинства крещения, а по сути исповедуют и крестят людей совершенно в другую веру, больше напоминающую гремучую смесь протестантизма и язычества! Увы для наших раскольников, но христианские Таинства – это не магические обряды, в которых главным является точное выполнение предписанного ритуала. В христианстве именно вера является необходимым условием приема в Церковь: «Исповедание веры должно № 6 2017 г. предшествовать крещению и сопровождать его… Покаяние должно быть полным – действительной переменой всей внутренней жизни желающего вступить в Церковь. Эта внутренняя перестановка должна найти выражение и во внешней жизни. Крещение очерчивает границу, которая отделяет ветхого человека от нового, рожденного в Церкви». Собственно это наиважнейшее условие и не выполняется у украинских раскольников, потому что эта граница отделяет от Истины и идеологию национализма, и протестантское учение о Церкви Христовой. Короче говоря, мало того, что мы должны перекрещивать тех, кто приходит в Церковь из «Киевского патриархата», но еще мы должны обучить их истинной христианской вере. Именно на этом факте настаивают церковные канонические правила: так, например, 78 правило 6-го Вселенского Собора и 46 правило Собора Лаодикийского недвусмысленно говорят о том, что: «Готовящимся ко крещению надлежит обучаться вере»! Во 2-м каноне Первого Вселенского Собора попытка оглашать недавно обратившихся от язычества людей лишь «краткое время» и «вскоре» крестить, признана нарушением церковных правил: «Поелику и оглашенному потребно время, и по крещении дальнейшее испытание». Именно поэтому нам в срочном порядке нужно разработать институт катехизации людей, возвращающихся или вновь приходящих в Церковь из еретическихраскольнических сообществ. Если этого не сделать, то мы рискуем впустить в церковную ограду людей, которые принесут с собой чисто языческую идеологию, которая вполне допускает существование Церкви без Христа и Евангелия, без Таинств и Благодати (т.е. то, что уже присутствует у раскольников). Конечно, это тяжелый труд – вновь воцерковлять своих заблудших сограждан. Но если мы не начнем сегодня этим заниматься, то уже в самое ближайшее время наш народ рискует потерять не только Православие, но и вообще христианство как таковое. И я не уверен в том, что, если это произойдет, вновь найдется «князь Владимир», который заново сможет крестить народ, отказавшийся от христианской веры! Доктор богословия иеромонах Иоанн (Курмояров)

[close]

p. 15

№ 6 2017 г. ДитZча БібліZ Грішники після потопу Раніше ми говорили про втішний випадок, що трапився до потопу – за взяття Богом на небо Єноха. Тепер ми розкажемо про сумні події, які відбулися після потопу. Ной мав трьох синів: Сима, Хама і Яфета. Після потопу вони мали багато дітей, земля знову була заселена людьми. Невдовзі виявилося, що і після потопу люди не стали кращими, ніж до потопу. Найвідомішим чоловіком на той час був Німрод. Він був внуком Хама. Німрод був надзвичайно мужнім, сильним і спритним. Він дуже любив полювання. Одного разу Німрод разом з мисливцями підійшов до широкої низини неподалік від ріки Євфрат. Ця рівнина називалася Сенаарською. Там ці люди і замешкали. Це була плодюча, чудова і тіниста сторона – тому мисливці і вибрали її. Спочатку вони мешкали в наметах, але потім почали будувати будівлі. Ці люди мали горді помисли: збудувати велике місто і всім там поселитися. Вони хотіли цим прославити себе і налякати сусідів своїх. Щоб надати грізного вигляду своєму місту, вони надумали збудувати високу башту до небес. З височини цієї башти вони мали надію побачити, коли будуть наближатися їхні вороги. Однак самі вони не прагнули жити на тому місці, вони говорили самі собі: «Прославимо себе до того, як ми розпорошимося по всій землі». Господь знав, що це буде недобре, якщо нечестиві зберуться Елисаветградъ православный ЕТСКАZ Д А С ТРАНИЦ разом і будуть жити, допомагаючи один одному робити зло. Бог вирішив припинити побудову міста, зробивши так, щоб люди забули свою мову і почали промовляти слова, що їх інші не розуміли. Таким чином, вони не могли розуміти один одного і відмовилися продовжувати будування міста і башти. Та частина міста, що вже була побудована, відома під назвою «Змішання» або «Вавілон». По тому вони розійшлися по всіх усюдах і поселилися в різних країнах. Згодом на місці недобудованої башти виникло місто Вавілон. Там творилося багато зла. Так гадають, що башта міста була храмом поганського божка Бела або Ваала. Врешті-решт місто Вавілон стало найбільшим містом, але і самим нечестивим містом на землі. В наш час місто Вавілон лежить зруйноване. Тільки можна побачити на тому місці купи сміття, і там, де мешкали нечестиві люди, теж тільки смітники, і бродять здичавілі собаки та хижі звірі, над якими пролітають сови та ворони. Недаремно Біблія каже: «Шумлять народи, як шумлять води великі, та Господь явив силу Свою, і вони повтікали далеко». 15 дитzчий катехізис Який жахливий гріх вчинили Адам і Єва? – Такий, який кожен з вас повторює кожного дня. Гріх цей називається гріхом неслухняності. Коли Господь, а через нього люди, старші, наші рідні вчать нас чинити по правді Божій, а ми хочемо чинити по-своєму. Ось Адам і Єва теж захотіли жити по-своєму – за непослух вони й були покарані. Навіщо Каїн поставив печатку собі на чоло і на руку? – Каїнова печатка – це образ того, що людина, яка віддає себе гріху, змінюється. Змінюється не тільки душею, але навіть всім своїм виглядом. Ось подивіться на людину, яка явно грішить: наприклад, злодій, рекетир, навіть подивившись на обличчя його, можна побачити, що він ніби як людина, але ніби вже і ні, частково. Це печатка Каїна, печатка лукавого проявляється на його обличчі. Коли ангел виводив сім’ю Лота із Содому і Гомори, то сказав, щоб вони йшли, але не озиралися. Дружина Лота оглянулася і стала соляним стовпом. Питання: чи стоїть зараз цей стовп? – Звичайно, стоїть, куди йому дітися. Адже що таке соляний стовп дружини Лота? Це, коли ми знаємо, що є мерзенний, огидний, поганий гріх і є шлях, по якому можна піти від нього, і Господь допомагає нам та дає сили, виводить за руку, як Ангел сім’ю Лота. Але нам наостанок хочеться ще раз озирнутися, потішитися цим огидливим, брудним гріхом, який би він не був. І от, коли ми повертаємося, то виявляється, що ми вже погляду від нього відвести не можемо і стаємо, як цей самий соляний стовп, яких он скільки стоїть! Разгадай ребусы

[close]

Comments

no comments yet