Зазимський Благовісник №20

 

Embed or link this publication

Description

Зазимський Благовісник №20

Popular Pages


p. 1

"Якщо людина весь час чимось незадоволена, то вона стає негідною і того, що має." Митрополит Онуфрій Видання храму на честь Воскресіння Христового села Зазим'є Української Православної Церкви В НОМЕРІ: 4 с. 5 с. 6 с. 10 с.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 с. Прославляючи їх в один день, Церква хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, а й першість у них зовсім однакова. Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все­таки ми можемо порівняти ці дві долі. Симон, пізніше названий Петром, як і його брат Андрій, був простим галілейським рибалкою. Галілея була найдальшою від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися до галілеян зверхньо, як до провінціалів. Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного разу впізнали у дворі первосвященика. А рибалка — найпростіша і невибаглива професія. Ловили рибу на Галілейському озері в основному вночі, так що рибалка не завжди встигав виспатися, він пропах рибним запахом, прибутки у нього були дуже непередба­

[close]

p. 2

свzткуємо чувані, все залежало від успіху. Загалом, життя галілейских рибалок було не дуже завидним, і, може бути, саме тому Симон та Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного Проповідника «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей», відразу послухалися Його, кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити і лагодити. І так стали першими покликаними апостолами. Павло, або, точніше, Савл (як називався він перед наверненням до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був із коліна Веніаминового, як і цар Саул, на честь якого його назвали. Одночасно він за народженням був римським громадянином — рідкісний для провінціалів привілей, що давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він надалі і скористався, щоб потрапити в Рим за казенний рахунок). Павл, тобто «малий», це ж римське ім'я — ймовірно, воно було у нього з самого початку, але тільки після звернення в християнство він став використовувати його замість колишнього імені Савл. Освіту він здобув у Єрусалимі, в авторитного богослова того часу Гамалиїла. Савл належав до числа фарисеїв — ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і все «передання старців». Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо кілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Савл­Павло був у цьому не самотній. А ось в характері у Симона і Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамалиїла, Павло не просто занурився в тлумачення Моїсеєвого Закону. Ні, йому треба було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці — а найбільш відповідною областю застосування йому здалася боротьба з нещодавно виниклою «єрессю», прихильники якої розповідали про якогось воскреслого Ісуса і про те, що віра в Нього важливіша справ Закону! Такого Савл знести не міг. Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він усього лише стеріг одяг вбивць, але скоро запопадливий юнак сам вирушив у дорогу, щоб покарати невірних в Дамаску. Саме на цьому шляху станеться зустріч, яка назавжди змінила його життя. А Симон, який із самого початку був учнем Христа? Він такий же полум'яний і нетерплячий. Ось Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, заново закинути сіті після безуспішного нічного лову — і він кориться, а коли сітка приносить надзвичайний улов, говорить Вчителю «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк.5:8). Настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту… Зате пізніше, побачивши Спасителя, Який йде по воді, він, навпаки, негайно просить: «…звели мені прийти до Тебе по водіі» (Мф. 14: 28). Так, потім він засумнівався і почав тонути, але ж решта апостолів навіть спробувати не наважилися! Коли поруч з Симоном відбувається диво, він негайно повинен відреагувати на нього, все для нього здійснюється тут і зараз. І не випадково саме він без коливань вимовляє своє віросповідання, ще задовго до Воскресіння Христового «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16: 16). Але ж навіть Іван Хреститель посилав до Христа учнів з питанням, чи Він то був насправді… Петро не сумнівається, і у відповідь на ці слова Христос і називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Арамійське і грецьке слова для позначення скелі, 2 Зазимський Благовісник

[close]

p. 3

свzткуємо відповідно Кифа та Петро, стають новими іменами Симона. У житті кожного з них був переломний момент, який зробив їх тим, ким вони стали. Савлу з'явився по дорозі в Дамаск Воскреслий Христос і запитав його: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян. 9: 4). З цього моменту в його житті змінилося все — точніше, його власним це життя вже не було, воно було присвячене проповіді Того, Кого він спочатку гнав. А для Петра таким моментом стало, навпаки, зречення. Напередодні розп'яття він обіцяв Христу, що і під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: «…в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене» (Мф. 26: 34). Може бути, якби до нього тут же приступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів і невідомості… І Петро якось непомітно відрікся від Христа, по буденному, сам того не помітивши — аж до самого півнячого крику. На власному прикладі перший з апостолів побачив, як легко можна стати останнім. І тільки після покаянних сліз Петра прозвучали звернені до нього слова Спасителя: «…паси вівці Мої» (Ін. 21: 17). Але перш Він поставив йому дуже просте питання: «чи любиш ти Мене?» Задав його тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це було не зайвим: тричі відрікся, тричі сповідав свою любов. А що за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом, обидва вони, і Петро, і Павло, прекрасно знали. Відразу ж після сповідання Петром своєї любові Ісус пророкує про його смерть «простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш» (Ін. 21: 18). Мученицька смерть була свого роду умовою апостольства, і як не розуміти це було Петру, який бачив розп'яття Учителя, і як не розуміти Павлу, який сам напочатку мучив християн! Обидва були страчені в Римі в шістдесяті роки від Р. Х, ще навіть раніше, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту. Про їх проповіді розповідає книга Діянь. З самого початку благовістя було звернуто насамперед «до загиблих овець дому Ізраїля», і Петру знадобилося чудесне видіння, щоб переконатися: язичників Бог точно так само закликає до віри, як і іудеїв. Проте він в основному проповідував своїм побратимам по вірі, та й важко, мабуть, було простому Галілейському рибалці звертатися до іншомовної і іновірської аудиторії. Зате це добре виходило в освіченого Павла, який і сказав: «…менi довiрено благовiстя серед необрiзаних, як Петровi серед обрiзаних» (Гал. 2: 7). Взагалі, відмінностей між ними досить багато. Наприклад, Петро ще до зустрічі з Христом був одружений, а Павло вирішив завжди залишатися холостим, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Втім, і про Петра сам Павло говорив, що дружина була його супутницею (1 Кор 9: 5), значить, сімейне життя не обов'язково повинне бути перешкодою місіонерства. Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго і докладно, відзначаючи загальне і особливе в житті кожного з них. Але найкраще дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке — бути першими серед апостолів. Петро: «Пастирiв ваших благаю я, спiвпастир, i свiдок страждань Христових‚ i спiвучасник слави, що має вiдкритися: пасiть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче i Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; i не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадовi; i коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вiнець слави» (1Петро 5: 1­4). Павло: «Я, ... обрiзаний восьмого дня, з роду Iзраїлевого, колiна Венiамінового, єврей з євреїв, за законом фарисей, 6 за ревнiстю – гонитель Церкви Божої, за правдою законною – непорочний. 7 Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за нiщо. 8 Та i все я вважаю за нiщо заради переваги пiзнання Христа Iсуса, Господа мого: для Hього я вiд усього вiдмовився i все вважаю за смiття, щоб придбати Христа. Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився, але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Iсус» (Флп. 3: 5­8, 12). Андрій ДЕСНИЦЬКИЙ липень, 2016 р. 3

[close]

p. 4

лiтопис зазим'z Відкриття православної Румунії У лютому місяці отець Анатолій Слинько відвідав з паломницькою поїздкою Румунію. До маршруту входили не тільки духовно але і історично цінні для України місця: Сочевиця ­ батьківщина святителя Петра Могили; славнозвісний Нямецький монастир, який набув своєї слави трудами вихідця із Полтавщини преподобного Паісія Величковського; Сочава ­ де зберігаються мощі мученика Іоанна Сочавського, який прийняв мученицьку кончину у місті Акерман (нині Білгород­Дністровський) та багато інших чудових місць. Живописні карпатські краєвиди тільки підсилювали духовні переживання та спонукали до щирої молитви. Загалом, отець Анатолій відкрив для себе сусідню Румунію, як православну країну з щирими, працьовитими, глибоко віруючими людьми. Згодом він має намір організувати для своїх парафіян паломницьку поїздку до цієї чудової країни. Знайомство з Київськими святинями Продовжуючи добру традицію відвідування святих місць, 7 березня наша парафія звершила паломницький тур по древнім святиням міста Києва. Маршрут проходив історичними місцями столиці: Софіївський собор, фундамент Десятинної церкви, Флорівський та Покровський жіночі монастирі, Іонинський та Введенський чоловічі монастирі. Дякуючи екскурсоводу, києвознавцю Вікторії, паломники ознайомилися з історією столиці України, помолилися біля світових православних святинь та отримали задоволення і нові враження про старе місто. 4 Зазимський Благовісник

[close]

p. 5

лiтопис зазим'z Бути волонтером – це отримати в подарунок від життя чарівну скриньку для скарбів, яку можна наповнювати досвідом, навичками, гарними справами, справжніми друзями, усвідомленням того, яким є цінним життя. А для її наповнення потрібно просто робити безкорисливо добрі справи. При Духовно­просвітницькому центрі села Зазим'є минулого року почала свою роботу Школа волонтерів, метою якої є добровільна допомога всім, хто її потребує, творення добра, для того щоб світ став кращим. Навколо спільної благородної мети об'єдналися школярі місцевої школи, викладачі, духовенство. Перше зібрання відбулося 6 жовтня 2015 р. у штаб­квартирі Школи волонтерів ­ Духовно­просвітницькому центрі. Активісти вибрали президента, заступника та запланували низку благодійних акцій. Кураторами проекту є педагоги Пашко Володимир Панасович та Суботовська Марина Сергіївна. Протягом невеликого часу волонтери вже провели низку акцій. Перша акція "Допоможи школяру в зоні АТО". Серед учнів зазимської школи волонтери зібрали канцелярські речі для школярів і передали у зону АТО для школярів. 10 жовтня проведено акцію "Зустріч, яка дарує радість". Під час акції волонтери унікальну дівчину, зазимчанку Катю Харченко познайомили із святинями храму. Катя від народження прикута до інвалідного візочка, проте, незважаючи це, вона сумлінно навчається і здобуває дистанційно юридичну освіту. Безстроковою акцією школи є допомога безпритульним тваринам, для яких волонтери стараються знайти господарів. Під час акції "Посади калину" 16 жовтня біля Зазимського НВК на чолі з Заслуженим вчителем України Пасікою Володимиром Григоровичем, волонтери посадили кущі калини. 17 листопада 2015 року волонтери завітали в Зазимський дитсадок з ляльковою виставою "Веселунчик". Під час якої пояснили малятам про важливість особистої гігієни. 18 листопада 2015 року для волонтерів було проведено майстер­клас "Веб­текст. Основні правила написання та оформлення". Майстер клас провела журналістка Наталія Андріївна Барбон. 11 квітня 2016 року відбулася акція "Посади дерево". По периметру школи волонтерами посаджено 155 дубів. Попереду у волонтерів Зазим'я ще багато планів та задумів. Хочеться побажати їм успіху та натхнення у такій потрібній та необхідній роботі –допомагати ближньому. Бо саме добро і милосердя –це складові, які творять дива, вселяють віру та дарують надію у завтрашній день. липень, 2016 р. 5

[close]

p. 6

лiтопис зазим'z Закінчився навчальний рік у недільній школі. Заняття, як коштовні блискітки, складають намисто щирого золота премудрості Божої та вчення нашої Православної церкви. Вони допомагають дітям зробити перші, найскладніші, але й найблагодатніші кроки у православному житті. На підсумковому уроці діти випустили стінгазету «Зернятка Воскресіння», де розмістили свої листи радості, відповіді на лист священика Анатолія. Він написав: «Хочу лише нагадати вам про важливу істину ­ Бог живе там, куди ми дозволимо Йому увійти. І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки туди, де самі перебуваємо, де живемо правдивим життям, ­ тобто у серце.» Словами, малюнками діти відкрили свої серця, наповнені любов’ю, людям. Адже не маючи християнської любові, ми не можемо і не маємо права називатись християнами. Керівник недільної школи протоієрей Анатолій Слинько разом із викладачами матушкою Наталією, матушкою Єлизаветою, Суворіною Т.Ф., Машевською О.М., Родащук Д.В., Беланчук Т.С., Разумовою О.С. увесь навчальний рік піклувалися не тільки про духовне окормлення дітей, морально­естетичне православне виховання, але і про те, щоб усім було затишно і щоб діти вчилися дарувати радість людям своїми 6 Зазимський Благовісник

[close]

p. 7

лiтопис зазим'z виробами, святковими виступами, вітальними листівками, добрими словами, милосердними справами. Після служби на підсумковій лінійці біля храму протоієрей Анатолій привітав учнів недільної школи із завершенням навчання, вручив свідоцтва про успішне закінчення 2015­ 2016 навчального року і запросив на відпочинок у православному наметовому таборі. Організатори табору, ­ отець Анатолій, матушка Наталія, Пашко В.П., ­ ретельно і відповідально спланували роботу табору, режим роботи, заняття для дітей. Потім ідею оголосили на батьківських зборах і до деталей продумали розпорядок дня його учасників: навчання, дозвілля, харчування, побут. Родини Спичаків, Яворських, Кравченків, Кірпічникових, Данчишених, Губських, Ковпаків, Барбонів, Янушевських, мами ­ Бутиріна, Мостова, Пастушенко, Ляміна активно включилися в роботу і стали бажаними і майже постійними жителями табору, який назвали «Джерело радості». Організатори ставили перед собою завдання згуртувати та подружити православних дітей, подарувати їм радість. Адже радість ­ це не тільки безтурботне дитинство, але перш за все, той духовний стан, до якого закликає Воскреслий Христос. 21 червня 2016 року біля храму зібралися діти і дорослі на святкове відкриття табору. Перед початком лінійки усі разом проспівали «Царю Небесний…». З вітальним словом до дітей звернулась сільський голова Спичак Л.В., яка зазначила, що це перший хресний хід до Зазимського жіночого монастиря і знаменно, що він дитячий. Вона побажала всім гарного відпочинку і духовного збагачення. Після молебню хресним ходом з молитвою 26 діток рушили до «Джерела радості». З ними троє хлопчиків, яким менше 3 років. До школи вони не ходили, але в таборі були не обділені увагою старших дітей. Двоє з них навіть ночували в наметі. Не зважаючи на спеку, дорога між різнотрав’ям здавалася такою незвичною, загадковою. А які ж радості чекають? Виявляється, іти з іконою попереду – радість! Чи зможемо пронести чашу з освяченою водою, яка не зовсім легенька? Пронесли по черзі всі – радість! Навіть втомлена спекою красуня Десна радісно зустріла очікуваних гостей, огорнувши легкою прохолодою.. Особливі відчуття наповнили всіх у ще недобудованому храмі, де на місці вівтаря стояв стілець, на ньому ікона, прикрашена рушничком, і свічечка. Будівельники продовжують вистукувати молотками. Робота не припинялася й на мить. Приємна прохолода скинула спекотну втому, всі пожвавішали. Заговорив отець Анатолій. Тиша . Залунала молитва. В перший день перебування в таборі «Джерело радості» діти готувалися до урочистого відкриття, поділилися на 4 струмочки «Посмішка», «Дружба», «Пізнайки», «Вогник». Кожен струмочок придумав свій девіз, підготував пісню, вибрав керманича ­ руслового. Провели вікторину «Православні свята». Учні недільної школи показали добрий рівень знань, що принесло приємні миті радості не тільки дітям. Купання у басейні (дякуємо Делайчуку В.Ф.) серед полуденної спеки! Здавалось, що всі у захваті і більшої радості годі й чекати. А до липень, 2016 р. 7

[close]

p. 8

лiтопис зазим'z табору під’їжджає справжня карета, немов із казки! І ще двоє вершників! (Дякуємо Швидаку О.Ф.) Діти защебетали: «Я все життя мріяла покататися на конях.».. «І я…». «Можна мені?» Мрії збуваються! Усі діти покаталися верхи на конях, проїхали берегом Десни в кареті, на подив відпочиваючим. Потім подякували вершникам, а коням з долоньки давали шматочки хліба. Насельниці монастиря в житті табору були непомітні, але сила їхньої молитви, чиста любов і щира радість відчутні щомиті. Духовна опіка особливо відчувалась під час Хресного ходу довкола майбутнього монастиря. Вечоріє. Стомлене сонце охолоджує пекучі промені у водах Десни, а діти готуються до презентації струмочків. Грає акордеон і лине пісня. (Дякуємо Косіновій С.М.) Розгорілося вогнище. Кожен струмочок показав себе як згуртований дружний колектив, здатний допомогти друзям. Недивно, адже діти знають один одного, разом ходили на заняття до недільної школи, разом готували виступи. Тут, біля вогнища у теплому колі, є про що розповісти, чи спитати, чи просто послухати. Але вже пора спати. Відлітають в Божі небеса яскраві ліхтарики і в намети спокійно заходить сон. Вранці обов'язкова ранкова руханка під музику! (Дякуємо Бобровській Н.В.) . А потім наступна радість ­ покататися на катамаранах. (Дякуємо Книшу С.С. та Ломоносу О.Г.) Виховною роботою із дітьми займаються також волонтери – студенти. (Дякуємо Хуторній Анні, Радощук Дарині ) Анна визнає, що робота із дітьми приносить їй задоволення: «Діти добрі, щирі, відкриті, не соромляться проявляти свої таланти, з ними легко працювати». Дарина: «Цей табір ­ казка для мене. Місце, сповнене добра, дитячої радості, позитивних емоцій. Дітвора дивує мене своєю енергією та любов'ю один до одного.» Заходи, що проводилися в таборі, підібрані таким чином, щоб не тільки подарувати дітям радість, але й виховати певну якість. Наприклад, дитяча вистава на екологічну тематику ­ захід, спрямований на згуртування дитячого колективу, доведення необхідності проявити турботу про оточуючий світ.(Дякуємо Книш І.І.). На території нашого табору завжди чисто! Життя табору заповнили різноманітні майстер­класи. Які красуні ляльки­мотанки зробили! (Дякуємо Дударевій І.А.) Навчатися петриківському розпису не так важко, якщо поруч талановитий майстер. (Дякуємо Голобородько Н.І.) Ще й виставка витинанок прикрасила намет! (Дякуємо Суворіній Т.Ф.) ­ Головне завдання організації нашого табору – щедро посіяти зернятка любові і віри в нашого Господа і відкрити дітям Слово Боже. ­ ділиться враженнями матушка Наталія, ­ Потрібно довести дітям, що і ми, дорослі, і вони є чадами Божими. Кожному дається можливість вибору. Як жити? Як вчинити? Отож дитяча вистава у виконанні дорослих, режисером якої була матушка, була повчальною для всіх. А скільки сміху у глядачів і артистів! Щонеділі діти цілий рік дякували господиням трапезної Далід М.Н. та Албаєвій С.Г. Не відмовились вони готувати їжу для табору. Дякуємо їм! Повноцінне харчування доповнило ласування свіжою полуничкою, черешнею, малиною, морозивом. Православні діти в таборі закріпили навички спільної молитви, адже молились не тільки вранці та ввечері, а й перед і після їжі, молились і під час богослужіння у храмі. Увесь час із нами був отець Анатолій, який допомагав пізнавати Божі істини, вчив правильному, християнському ставленню до життя. Духовні бесіди проводились у формі діалогу, діти мали можливість не тільки почерпнути знання, а й самим розповісти те, що вони навчились у Недільних школах. Та найголовніше – священик допомагав у підготовці до святих таїнств Сповіді та Причастя. Не так просто після вечірньої молитви попросити один у одного прощення. Ще складніще віднести до поклонного хреста 8 Зазимський Благовісник

[close]

p. 9

лiтопис зазим'z дощечку, яка є прообразом скоєного гріха. А як радісно, коли отець Анатолій вкине оберемки дощечок у вогнище і вони згорять яскравим полум’ям. В завершальний день табору було звершено «дитячу» літургію, на якій всі дітки приступили до святих таїнств Сповіді та Причастя. «Ви помітили, що діти змінилися за день перебування в таборі. Вони чимось нагадують ангелів,» ­ каже Спичак О.В. Хоча через декілька днів спокуси життя багатьох повернуть до реального, звичного. Але те, що православні живуть з Богом у серці, радіють, люблять і дарують радість іншим, нікуди не дінеться з дитячих душ. Їм є що розповісти про незабутні, повні радісних вражень щасливі табірні дні. А чи є радість вища, ніж щастя наших дітей? Тож радіймо прекрасній літній порі, але не забуваймо, що у цей час діткам, як ніколи потрібна наша підтримка. Тому творімо добро поки є час! ­ Ці дні не тільки сприяли духовному становленню особистості дитини як повноцінного члена Православної Церкви, а й об’єднували всіх нас як єдину парафію Свято­ Воскресенського храму, – зазначив Спичак В.М. Сподіваємося, що започаткований табірний відпочинок продовжуватиметься і надалі, що по милості Божій це стане традицією. Висловлюємо щиру подяку усім учасникам табору, людям, які долучилися до організації, хто сприяв нам у такій цікавій і корисній справі. Божого вам благословення, правдивої справжньої радості у житті, розуміння та відповідальності за кожен прожитий день, доброти та смирення у серці, вміння та сміливості служити Господу. Хай Господь поверне усім затрачені зусилля і допоможе йти цією складною і водночас радісною життєвою стежиною. Організатори табіру «Джерело радості» липень, 2016 р. 9

[close]

p. 10

православне життz Ч ому люди не ходять до церкви? Господь дав нам заповідь: «Шість днів працюй, а сьомий день присвячуй Богові». День сьомий – це неділя. Чи знаєш ти, що є правило Святих Отців, в якому сказано, що людина, яка три неділі підряд не була на богослужінні у храмі, може бути відлучена від Церкви? Чому ж люди не ходять до церкви? Щоб отримати адекватну відповідь на таке питання, розумніше за все поставити його тим самим людям, які не відвідують церкву, – що було і зроблено. Отже, майже 19% опитаних є переконаними атеїстами. З цими все зрозуміло (чому люди стають атеїстами – це тема для окремої розмови). 23% хочуть спілкуватися з Богом напряму – без посередників (якось забуваючи про те, що Бог – вища істота, зустріч з яким приводила в трепет навіть великих пророків… або вони вважають себе більш великими, ніж пророки?). 16% вважають, що священики занадто грішні, щоб бути духовними наставниками. Як оцінюють ці люди ступінь власної грішності / безгрішності – сказати важко … але вони, мабуть, так і не усвідомили, що в церкву ходять не до священика, а до Бога. 5% незадоволені тим, що в церкві за щось беруть гроші – якось забуваючи про те, що церква – будівля, яку треба утримувати, час від часу ремонтувати, міняти зношений одяг священиків, начиння і т.д., нарешті – що будь­яка праця повинна оплачуватися (адже священикам, псаломщикам і півчим теж треба на щось жити). Або вони вважають цих людей безтілесними істотами? 2% не подобаються обмеження в одязі – заборона на штани для жінок і на головні убори для чоловіків… примітно, що церква – єдине місце, де вимоги до одягу викликають нарікання: чомусь ніхто не обурюється, що в ресторани в певний час пускають тільки у вечірніх сукнях, і в театр піти в спортивному костюмі ніхто не намагається. У 8% викликають роздратування досвідчені парафіяни – а частіше парафіянки, здебільшого літні, що мають схильність робити зауваження … Так, треба визнати, літні дами іноді грішать нестриманістю (і не тільки в церкві). З іншого боку, я не пригадую, щоб мене ображали в церкві … Але я не заперечую, що в когось може бути негативний досвід. І таких людей завжди хочеться запитати: а що – вас ніколи не ображали в магазинах або автобусах? І що – ви після цього перестали ходити за покупками або користуватися громадським транспортом? Втім, деякі люди – як показує практика, схильні сприймати як образу будь­яке зауваження, навіть висловлене 10 Зазимський Благовісник

[close]

p. 11

православне життz найкоректнішим чином. 10% не розуміє сенсу молитов, виконуваних по­церковнослов’янському. Те, що можна навчитися розумінню церковнослов’янської мови, – їм чомусь в голову не приходить. 2% скаржаться, що стояти під час богослужіння важко, а присісти на лавочку соромляться – вік ще не той. Правду кажучи, сумнівно, щоб здорова молода людина не могла постояти півтори години. А якщо зі здоров’ям дійсно проблеми – чого тоді соромитися? 5% соромляться сповідувати гріхи в присутності священика, якого добре знають та живуть в одному селі. Причина сором’язливості полягає у недовірі до того, що таємниця сповіді буде збережена. 10% керується іншими причинами. Серед таких причин називають непереносимість запаху ладану (мабуть, це люди, які страждають алергією або бронхіальною астмою – що робити, хвороби змушують із собою рахуватися … але принаймні, у таких людей є можливість прийти в храм, коли немає богослужіння і поговорити зі священиком) . Називають навіть таку причину, як … лінь (що ж, принаймні, це чесні люди). Отже, якщо залишити осторонь атеїстичні переконання і проблеми зі здоров’ям, то в решті ми отримаємо «груповий портрет» нашого сучасника, не схильного відвідувати храм: «Я вимагаю, щоб усе було так, як я хочу: щоб одягатися дозволяли так, як мені хочеться, молилися тільки на тій мові, яку я розумію, щоб мені дозволяли вести себе так, як я хочу – і не робили зауважень, щоб мені все надавали безкоштовно – і щоб мною захоплювалися, як оригінальною особистістю». Іншими словами, причина відмови від відвідування храму виявляється в більшості випадків одна: поклоніння самому собі. Для Бога просто не залишається місця. Від багатьох людей було почуто: "Навіщо потрібно ходити до церкви? Я можу і вдома помолитись" або "Головне вірити в душі". В цих словах є свій сенс, але на мою думку, та що там моя думка, на думку Святого Письма , саме молитва в церкві особливо сильна, як каже Сам Христос : «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20). Слово Літургія в перекладі з грецької означає ­ " спільна справа". Головне дійство, що відбувається на Літургії ­ це Пресвята Євхаристія!! Це найбільше таїнство всесвіту, в якому сам Господь запрошує нас стати співучасниками його Божества через прийняття Тіла і Крові Його. Тож, ходімо до храму! липень, 2016 р. 11

[close]

p. 12

традицiz Відтак маємо розуміти, що кожна посвячена річ, яку використовують під час богослужінь, зазвичай, є певним прообразом, знаком, символом чогось більш суттєвого та важливішого. Можливо, не завжди помітного, зрозумілого чи очевидного всім на перший погляд. До речей, що мають символічне значення, безумовно, належить і кадило : один із найбільш вживаних предметів церковного богослужбового життя. Що ж таке кадило? Кадило – предмет богослужбового використання, необхідний для здійснення кадіння : розкурювання в храмі чи поза ним пахучих речовин. Ззовні воно має вигляд металевої чаші з кришкою на ланцюжку, всередині якої приготовлені розпечені вуглинки. Під час служби священнослу­ жителі кидають в кадило пахучу речовину – ладан, а по цьому, особливим чином розхитують його, тримаючи за верх ланцюжка. Саме таким способом розповсюджується навколо священика пахучий дим – фіміам. Під час богослужінь кадіння мають право звершувати усі три священні чини : єпископи, священики та диякони. При чому останні завжди перед початком кадіння беруть на це благословення від старших по сану зі словами : «Благослови Владико, кадило!». Лише отримавши благословення, диякон може звершити це сакральне дійство. При архієрейському богослужінні кадіння часто звершує сам єпископ. В такому випадку два диякони супроводять його зі свічками: один йде перед, а інший – після нього. Священика, котрий кадить, зазвичай, супроводжує тільки один диякон попереду. Важливо зауважити, що кадило та панікадило – це різні речі. Панікадило – це велика люстра у храмі, найбільший церковний свічник, що звисає зі стелі в середній частині церкви. Ладан – це духмяна, пахуча смола з дерев Сходу, що використовується для кадіння. В давнину існувало кадило для домашнього використання мирянами – т.зв. «кацея». Воно позбавлене ланцюжків, але має довгу ручку. Історія кадила Історія цього богослужбового предмету сягає корінням ще часів Старого Завіту. Сам Господь повелів Мойсею зробити в Скинії жертовник, на якому б в особливо урочисті моменти богослужінь, переважно раз на рік, первосвященик спалював дорогоцінні ароматичні речовини. Саме ладан Богонемовляті Христу як Богу, принесли мудреці зі Сходу разом із золотом та смирною у Вифлеємську стаєнку. Святий Іоан Богослов у Об’явленні своєму видінні в Небесному храмі бачив ангела з золотою кадильницею. Духовне тлумачення змісту кадіння За тлумаченням святих отців вогонь, як речовина, котра палить і зігріває, духовно зображає собою Божество. Тож кадильний вогонь символізує Божественну природу Христа, а вугілля – Його людську природу. Ладан є духовним символом щирих та гарячих молитов до Бога. За іншим тлумаченням кадило символізує собою Пресвяту Богородицю, котра зуміла вмістити в Собі Невмістимого Христа­Бога. В багатьох молитвах Діва Марія названа «Кадилом Благовонним». Саме кадіння в Святому Писанні означає силу, що відганяє злих духів (Тов. 8, 2­3), Славу Божу (2 Пар. 5, 14) та приношення молитов Богу (Псалом 140, 2). Приймаючи від прислужника кадило, 12 Зазимський Благовісник

[close]

p. 13

традицiz священик благословляє його рукою та читає молитву, в якій розкривається християнське розуміння суті новозаповітнього кадження : «Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як приємний запах духовний. Ти ж прийми його в пренебесний Твій жертовник і зішли нам благодать Пресвятого Твого Духа». Існує кілька способів кадіння у храмі. Передусім розрізняють велике та мале кадіння. Під час великого кадіння священнослужителі обкаджують вівтар та увесь храм, а на малому – лише вівтар, іконостас та людей з амвону. Кадіння священних предметів та ікон означає наше шанування Бога та святих, а також ревні прохання до них про заступництво. Якщо служителі кадять людей, то це означає любов і благословення Боже до християн – Дітей Божих, носіїв Благодаті Пресвятого Духу. У відповідь на кадіння прийнято схиляти голову. Хреститись при цьому не потрібно. Так само не варто повертатись задом до вівтаря, коли священнослужителі звершую­чи повне кадіння храму, дійшли до притвору і кадять людей від вхідних дверей. Достатньо просто повернути голову в бік отців, або трохи стати боком. Ще про вигляд та історію кадила Вигляд кадильниці – пристрою для воскурення фіміаму ­ у різні часи змінювався. Від старозаповітнього жертовника­стола нині кадило набуло значно скромніших розмірів. Однак, церковна історія зберегла цікаві зразки подібних церковних аксесуарів. В житті папи Сільвестра І (314­335) записано, що імператор Костянтин Великий передав у дарунок Латеранській базиліці три золотих кадила, вагою п’ять кг. кожне. Одне з них було прикрашене 49 шматками коштовного каміння. Цілком ймовірно, що подібні речі було важко використовувати під час богослужінь, і вони мали більше символічне значення, аніж практичне. Десь з того часу в історичних матеріалах зустрічаються свідчення про наявність в храмах стаціонарних кадил, неймовірних розмірів. У книзі архієпископа Новгородського Антонія «Паломник» (XII в.) розповідається про те, що за його часу в храмі Святої Софії в Константинополі на особливо урочисті богослужіння, принаймні на тих, що був присутнім сам імператор, в храм особливими отворами подавався кадильний дим. Вважається, що нині найбільшим в світі кадилом є т.зв. Ботафумейро, що протягом вже 700 років використовується в соборі Саньяго­де­Компостела в Іспанії. Його канатом прикріплено до стелі. Кадило має 160 см. висоти та важить не менше 80 кг. Для його наповнення потрібно 40 кг. вугілля. Після розпалення Ботафумейро розхитують вісім служителів у багряних одежах. Швидкість руху кадила може досягати 60 км.год. Є припущення, що така неймовірна конструкція була необхідна для того, щоб заглушати сморід від тіл тисячі немитих паломників. Висновок Не дивлячись на скептичне ставлення протестантів, сектантів та атеїстів до зовнішніх виявив богошанування православ­них, відкидати сьогодні в богослу­ жінні кадіння, цю давню практику християн, було б доволі нерозумно та необачно. Кадіння приготовляє нас до молитви, налаштовує на правильний молитовний настрій. За словами проф. Михайла Скабалановича «Фіміам возносить наш розум до Престолу Божого, куди він потрапляє разом з нашими молитвами». Який це разючий контраст між скупими протестантськими зібраннями в «домах молитви», де за дотепним словом одного літератора, можна вловити безліч різноманітних запахів: від українського борщу до російської квашеної капусти: все для людей, але не для слави Божої. Дійсно, якщо Бог хоче когось покарати, то спочатку відбирає половину розуму. З давніх­давен людство вважало спалювання дорогоцінних пахощів перед престолом – однією з найважливіших прийнятних фізичних жертв Богу. Ніщо краще не символізує стремління християн до духовного світу, як тонкий і майже непомітний дим, що прямуючи від землі до неба, непомітно зникає на наших очах. Тож нехай же символ запаленої кадильниці з пахучим фіміамом, завжди нагадує нам про потребу власного духовного росту, роблячи наше духовне життя більш повним та свідомим. www.bogoslov.org липень, 2016 р. 13

[close]

p. 14

подорож до бога Духовное завещание иеросхимонаха Серафима Вырицкого Думал ли ты когда­либо, что все, касающееся тебя, касается одинаково и Меня? Ибо касающееся тебя касается зеницы Моего ока. Ты дорог в очах Моих, многоценен, и Я возлюбил тебя, и поэтому для Меня составляет особую отраду воспитывать тебя. Когда искушения восстанут на тебя, и враг придет, как река, Я хочу, чтобы ты знал, что это то самое место, которое Я тебе предназначил. Не просил ли ты, чтобы Я научил тебя смирению, ­ так вот смотри, Я поставил тебя как раз в ту среду, в ту школу, где этот урок изучается. Твоя среда и живущие с тобою только выполняют Мою волю. Находишься ли ты в денежном затруднении, тебе трудно сводить концы с концами ­ Что твоя немощь нуждается в Моей силе и что безопасность твоя заключается в том, чтобы Мне дать возможность бороться за тебя. Находишься ли ты в трудных обстоятельствах, среди людей, которые тебя не понимают, которые не считаются с тем, что тебе приятно, которые тебя отстраняют, ­ Я ­ Бог, располагающий обстоятельствами. Ты не случайно оказался на твоем месте, 14 Ибо Я располагаю твоим кошельком. И Я хочу, чтобы ты прибегал ко Мне и был в зависимости от Меня. Мои запасы неистощимы. Я хочу, чтобы ты убеждался в верности Моей и Моих обетований. Да не будет того, чтобы тебе могли сказать о нужде твоей: "Вы не верили Господу Богу вашему". (Второзак 8, 12­13). Переживаешь ли ты ночь скорбей!? Ты разлучен с близкими своими!? Я ­ муж скорбей, изведавший болезни, Я допустил это, чтобы ты обратился ко Мне и во Мне мог найти утешение вечное. Обманулся ли ты в друге своем, в ком­нибудь, кому ты открыл сердце свое... Я допустил этому разочарованию коснуться тебя, чтобы ты познал, что лучший друг твой Есть Господь. Я хочу, чтобы ты все приносил ко Мне и говорил Мне. Наклеветал ли кто на тебя? Предоставь Мне это дело и прильни ближе ко Мне, убежищу твоему, чтобы укрыться от "пререкания языков". Я изведу, как свет, правду твою и справедливость твою, как полдень. (см.: Пс. 36, 6). Разрушились планы твои? поник ли ты душою и устал ­ Ты создавал себе планы, и принес их Мне, чтобы Я благословил их. Но Я хочу, чтобы ты предоставил Мне распоряжаться обстоятельствами твоей жизни, и тогда ответственность Зазимський Благовісник

[close]

p. 15

подорож до бога за все будет на Мне, ибо слишком тяжело это для тебя, ты один не можешь справиться с ними, так как ты только орудие, а не действующее лицо. Посетили ли тебя неожиданные неудачи житейские, и уныние охватило сердце твое, знай, что Ибо Я хочу, чтобы сердце твое и душа твоя всегда были пламенеющими пред очами Моими, и побеждали именем Моим это душевное малодушие. Не получаешь ты долго известий от близких и дорогих тебе людей и по своему малодушию впадаешь в отчаяние и ропот ­ знай, Ибо этим томлением твоего духа Я испытываю крепость твоей веры, в непреклонность обетования, силу дерзновенной молитвы твоей о сих близких твоих. Ибо не ты ли вручил их Покрову Матери Моея Пречистыя: не ты ли некогда возлагал заботу о них Моей промыслительной любви. Посетила ли тебя тяжелая болезнь, временная или неисцелимая, и ты оказался прикованным к одру своему, ­ знай, что Ибо Я хочу, чтобы ты познал Меня еще глубже в немощаx своих телесных и не роптал бы за сие ниспосланное тебе испытание, не старался бы проникать в Мои планы спасения душ человеческих различными путями, а безропотно и покорно преклонил бы выю свою под благость Мою к тебе. Мечтал ли ты сотворить какое­либо особенное дело для Меня и вместо того слег на одр болезни и немощи ­ Тогда бы ты был погружен в свои дела, и Я не мог бы привлечь мысли твои к Себе, а Я хочу научить тебя самым глубоким мыслям и урокам Моим, что ты на службе у Меня. Я хочу научить тебя сознавать, что ты ­ ничто. Некоторые из лучших соработников Моих ­ суть те, которые отрезаны от живой деятельности, чтобы им научиться владеть орудием непрестанной молитвы. Призван ли ты неожиданно занять трудное и ответственное положение!? Иди, полагаясь на Меня. Я вверяю тебе эти трудности, ибо за это благословит тебя Господь Бог твой во всех делах твоих, на всех путях твоих, во всем, что будет делаться твоими руками. В сей день даю в руку твою этот сосуд священного елея. Пользуйся им свободно, дитя Мое! Каждое возникающее затруднение, каждое оскорбляющее тебя слово, каждая помеха в твоей работе, которая могла бы вызвать в тебе чувство досады, каждое откровение твоей немощи и неспособности пусть будут помазаны этим елеем. Помни, что всякая помеха есть Божие наставление. Всякое жало притупится, когда ты научишься во всем видеть Меня, что бы ни коснулось тебя. А потому и положи в сердце свое слова, которые Я объявил тебе сегодня: Ибо это не пустое для тебя, но это ­ жизнь твоя. липень, 2016 р. 15

[close]

Comments

no comments yet