Зазимський Благовісник 15

 

Embed or link this publication

Description

Парафіяльна газета

Popular Pages


p. 1

Якщо хочемо, щоб нам вірили, будемо жити добре, і якщо хочемо, щоб нас любили, будемо любити. (Преп. Ісидор Пелусіот) №15 літо 2013р. Парафіяльна газета храму Воскресіння Христового с.Зазим’є УПЦ + http://zazimye.info Цей рік є ювілейним для нашої землі, оскільки святкуємо 1025-річчя того мудрого рішення, яке прийняв святий князь Володимир - хрещення Русі. До Христа язичницький світ і наш землю в тому числі навернули простота апостолів та благодать Духа Святого, що діяла в них. Саме такої простоти, яка підкорює світ, та відданості Богу, яка приносить благодать, ми Вам щиро бажаємо. З повагою, редакція. Мир Вам, дорогий читачу! ХРЕСТИТЕЛЬ РУСІ В НОМЕРІ Літургія - богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя. Божественна літургія И что же это за деревья, интересуются читатели Библии? Причем тут вообще какая-то растительность? Чи є в Біблії згадка про те, що молитви за покійних мають якийсь сенс? І чи можуть молитви впливати на замогильну долю наших близьких? стор.12 Два райских дерева: что это было? стор.4 Чи є сенс у молитві за померлих? стор.8 Организация Иеговы” В ваш дом позвонили Свидетели Иеговы? Или в их ряды вступил близкий вам человек? “Свидетели Наш храм отримав благодатну пожертву від одного з прихожан. Мощі преп. Серафима Саровського у храмі Відповідальність хрещених батьків стор.15 стор.16 стор.18 Для чого ж потрібні хресні батьки та яка їхня місія? Вибір святого князя Володимира Якщо людині пощастило народитися в сім’ї, де кілька поколінь живуть разом, то, найімовірніше, виховувати її буде бабуся. Мати буде вигодовувати молоком, батько буде насуплюватись, якщо дитина зробить щось не так. А от звідки взялися місяць і зірки, які герої жили у давнину, чому звірі не вміють розмовляти, і багато іншого оповість бабуся. Бабусина любов — це інстинкт, помножений на досвід, це сум і ніжність, народжені від зустрічі старості з новонародженою невинністю. Якби не пушкінська няня, ми навряд чи читали б казки Олександра Сергійовича Пушкіна. І якби не бабуся князя Володимира, він навряд чи хрестився б, а отже, і наша історія потекла б зовсім іншим руслом. До своєї звичайної ласки Ольга додавала хресне знамення. Вона, напевне, шепотіла молитву, дивлячись на онука, і це був перший посів, який з часом приніс несподіваний і багатий урожай. продовження на стор.2

[close]

p. 2

2 Газета “Зазимський Благовісник” Вибір п ра во с л а в н е с в zт о Коли Бог хоче втілити Свої спрямовані у вічність плани, Він шукає на землі людей, спроможних Йому допомогти. Його вибір не стосується конкретної миті. Якби люди замість Бога робили цей вибір, вони б обов’язково помилилися. Бо ж люди, на відміну від Бога, не знають таємницю людського серця. Так і Самуїл, дивлячись на зовнішність, помилявся, кого з синів Ієссея помазувати на царствування над Ізраїлем (див. 1 Цар. 16, 6–12). У випадку з Руссю Господь теж зробив вибір, абсолютно неможливий з точки зору простої людини. Він вибрав Володимира. Любов до земних насолод, вади та забобони вкривали Володимира з голови до п’ят. Але нутро його, немов серцевина в дереві, було здоровим. Він мав докорінно змінитися; з гусіні стати метеликом і силою живого прикладу покликати за собою всіх підвладних людей. Бог бачив, що душа князя і мужня, і не брехлива. Він грішив, не знаючи істини, та був здатний облишити гріх, пізнавши істину. Його, як і нас, у питаннях віри та релігійної самоідентифікації оточували й кликали до себе іудаїзм, іслам, католицтво та православ’я. Свій вибір князь повинен був зробити, не маючи достатніх знань — як релігійних, так і історичних. Вирішувати доводилося, керуючись природним розумом, здоровим глуздом державного мужа та інтуїцією. Бог особливо піклується про князів та царів. Фараон та Навуходоносор бачать віщі сни про Авраама та Даниїла або ж особливо напоумляються Богом. Це тому, що долі світу й життя мільйонів людей залежать від їхніх рішень. Це сповна стосуєалося й Володимира, навіть коли він ще був язичником і разом із усім народом стояв на історичному роздоріжжі. Його аргументація відмови у прийнятті всіх вір, окрім православної, може звучати наївно. Але це та ситуація, про яку римляни казали: «Привід несуттєвий — причина значна». Католики й мусульмани відкинуті з причин далеко не принципових. Тільки іудеям князь ставить запитання, яке є одночасно вагомим контраргументом: «Якщо ваша віра найкраща, де ваша земля, де держава і чому Бог розсіяв вас світом?» Але, повторюся, вибір віри був зроблений не на основі тих слів, які були сказані ісламським, єврейським і західним місіонерам. Це — справа промислу Божого, в якому Володимир був знаряддям. З єдиного на той момент християнства (до Церковна поезія називає Ольгу «ранковою зорею», поява якої на небосхилі Батьківщини передувала сходу Ясного Сонечка — князя Володимира. Володимир вимолений бабусею, точніше, нею був вимолений той могутній поворот керма, що був зроблений її онуком. Найзручніше порівнювати той історичний поворот зі зміною курсу великого корабля: Вот паруса надулись, ветра полны. Громада движется и рассекает волны. Свт. Миколай Сербський пише, що величезна нива від Дунаю до Тихого океану почала оратись і засіватись євангельським словом, починаючи з хрещення Володимира. Порівняно з величезним розміром цієї ниви і Римська імперія, і Візантія здаються малими острівцями. Знекровлена релігійними війнами, зневірившись у самій собі та в Істині, котру так довго й гаряче сповідувала, Європа врятувала себе в Америці. Біла людина з Біблією в руках знайшла за океаном нову батьківщину й стала обживати її, прагнучи перетворити на земний рай. Візантія ж врятувала себе в Русі. Точніше, врятувала не себе. Меч Магомета розтрощив її могутність. Візантія встигла переховати скарб, яким вихвалялася й заради якого жила, — Православ’я. Вона принесла його на Русь. «Для Православ’я Скіфія значила стільки ж, скільки Америка для західного християнства, і навіть більше», — пише святитель Миколай. Русь прийняла християнську віру в готовому вигляді — як оброблений, відшліфований діамант, у коштовній оправі візантійського обряду. Дивовижно, що цей скарб Господь вручив народу, недосвідченому в земній премудрості й науках, народу без написаної історії і без самої азбуки. Інші трудились, а ви увійшли в труд їхній (Ін. 4, 38) — ці слова Христа доречні стосовно нового християнського народу — Русі. Для труб євангельських на новій землі не було Ієрихона. Руйнувати було нічого, окрім дерев’яних істуканів. Ні пірамід, ні пагод, ні мармурових скульптур, ні філософії, ні театру, ні високої поезії... нічого, схожого на Рим та Грецію, на Єгипет та Вавилон із їхнім пишним і спокусливим язичництвом. Усе примітивне, усе близьке до природи. Але й сам гріх неприборканий, мов розбухана стихія. Нива Русі

[close]

p. 3

п ра во с л а в н е с в zт о великого розколу залишається півстоліття) князь обирає східний варіант. Якщо служби латинян його не зворушують, то візантійська Літургія, навпаки, примушує Володимирових купців забути, де вони — на небі чи на землі. Світлий образ княгині Ольги якнайдоречніше з’являється у свідомості послів. Вони, розчулені богослужінням, кажуть, що велемудра Ольга не обрала б Православ’я, якби воно не було найкращою вірою. Проповідь грецького місіонера та ікона Страшного Суду, образи якої він розтлумачив князеві, довершують справу. Володимир вирішує хреститися. Відтоді й ми, його пізні онуки, шануємо ікони, не мислимо віру без велично-прекрасного богослужіння і, звісно, любимо бабусь, що виховали нас. У хрещенні Володимиром Русі є ще один елемент, який викликає багато запитань. Князь хрестить народ без попереднього оголошення, вольовим зусиллям. «Хто не прийде на Дніпро хреститися, той мені не друг», — сказав Володимир, і після цих слів складно було знайти людину, котра бажала б стати добровільним ворогом князю. У Лєскова в повісті «На краю світу» один із головних героїв каже, що «Володимир поквапився, а греки злукавили». Тобто що греки наспіх охрестили народ, хоч той не второпав початків віри. У цих словах є правда, і відвертатися від неї не варто. На згадку про ті часи залишилося в російській мові слово «куролесить». Воно означає «робити щось незрозуміле», а народилося з грецького «Кіріє елейсон», тобто «Господи, помилуй». Служби довгий час правилися чужим грецьким духовенством незнайомою слов’янам мовою, і новохрещений люд ходив у храми, де греки «куролесили». Але правда й те, що Русь полюбила нову віру. Приліплене ззовні відлипне за короткий час, а що всередину ввійде — залишиться і поглибиться. Так поглибився в руському народі посів Володимира, і незабаром із глибини новохрещеного народу народжуються богатирі духу — істинні монахи і подвижники. Те чудесне життя Палестини та Єгипту, якому вV–VI століттях дивувалося небо, повторилося на київських кручах у столітті XI-му. Затворники та мовчальники, безсрібники та молитвеники, що їх боялися біси і слухалися мертві, не могли б з’явитись, якби не цілковита відданість русичів Христу та Євангелію. Досить на один день завітати до Києво-Печерської Лаври та побіжно ознайомитися з її історією, щоб зрозуміти — №15, літо, 2 0 1 3 р . Володимир не поспішив і не помилився у виборі. Так, правильний порядок дій передбачає навчання, і тільки після цього — хрещення. Русь натомість хрестили так, як хрестять немовлят — без свідомої та дорослої віри. Коли ми хрестимо малят, ми реально і дієво поєднуємо їх з Ісусом Христом. Діти цього не розуміють, хоча Таїнство здійснюється вповні. Далі необхідно навчати дитину і робити все, щоб вона засвоїла і полюбила подаровану віру. Якщо дорослі не зроблять цього, реальність ризикує змішатися в таку кашу, про яку складно буде винести однозначне судження. Коли ж хрестити дитину, а тоді вчити її вірі та воцерковлювати, то все стає на свої місця й питання знімаються. Отже, Русь охрестили, мов дитину, що вимагало подальшого навчання та зростання у вірі. За Ярослава з’явилися школи та бібліотеки, прийшли освічені люди з Болгарії зі слов’янськими книгами, з’явилося духовенство з числа місцевих жителів. Справа Володимира знайшла органічне та ґрунтовне продовження. Та незабаром прийшли монголи, і високий політ увірвався. Книжна мудрість та жива проповідь з природної необхідності надовго стають рідкісним винятком. Русь знаходить своє місце серед християнських народів, але місце особливе. Русь, немовби в очікуванні своєї години та своєї місії, причаїлась на тривалий час, залишаючи іншим історичну штовханину та вирішення глобальних питань. Сьогодні нам, озброєним знаннями, та тим, хто відчуває відповідальність перед Богом та майбутнім, необхідно потрудитися на вже засіяній ниві, «увійти в працю» тих, хто жив і трудився до нас. За кількістю хрещень та навернень, за кількістю відновлених та наново збудованих храмів та обителей наш час справедливо названий Святійшим Патріархом Алексієм часом «другого хрещення Русі». Тільки нам — правнукам святого Володимира — слід сьогодні вчинити інакше. Нам мало будувати храми. Треба і вчити людей вірі. В епоху загальної писемності неосвіченість у питаннях віри набуває особливо страшних властивостей. Володимир робив те, що Бог йому наказав, те, що відчуло його серце. Він не помилився, але він жде. Що нащадки продовжать його працю, так, як композитор хоче, щоб його ноти були прочитані, розучені й талановито зіграні. Протоієрей Андрій ТКАЧОВ Отрок.ua 3 Плоди Правнукам

[close]

p. 4

Божественна літургія Літургія – найважливіше богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Іісусом Христом у четвер увечері, напередодні хресних Його страждань. 4 Газета “Зазимський Благовісник” Бо г о с л у ж i н н z Умивши ноги Своїм апостолам, щоб показати їм приклад смирення, Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: "Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається"; потім Він узяв чашу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляючи: "Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів"; причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: "Це чиніть на спомин про Мене" (Див.: Мф 26, 26–28; Лк 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикладом Іісуса Христа і навчили християн здійснювати це велике і спасительне Таїнство. В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам'ять. Потім з'явився і письмовий виклад апостольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського. Св. Василій Великий був архиєпископом Кесарії Каппадокійської (у Малій Азії). "Великим" його називають за великі подвиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церковних писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379р. Св. Іоанн Золотоустий був архиєпископом Константинопольським. "Золотоустим" його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після себе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні. Літургія має різні назви. Перша назва "літургія" – грецька, означає "спільна служба" і вказує на те, що Таїнство святого причастя є спасительна жертва Богу за гріхи всієї громади віруючих – живих і померлих. Оскільки Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, що означає "подячна жертва", то й літургія називається "євхаристією". Літургію називають ще "обіднею", бо її належить звершувати в обідній час, і тіло і кров Христові, пропоновані у Таїнстві св. причастя, у Слові Божому називаються "трапезою" і "вечерею" Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21; 11, 20). В апостольський час літургія називалася ще "ламанням хліба" (Див.: Діян. 2, 46). У літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага. Порядок літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини: 1) проскомідію; 2) літургію оголошених; 3) літургію вірних.

[close]

p. 5

Бо г о с л у ж i н н z "Проскомідія" - слово грецьке і означає принесення. Так називається перша частина літургії від звичаю давніх християн приносити хліб, вино і все необхідне для звершення літургії; тому і сам хліб, споживаний на ній, називається проскурою, тобто приношенням. Хліб (просфора) повинен бути квасним, чистим і пшеничним. Сам Господь Іісус Христос для звершення Таїнства св. причастя взяв квасний, а не прісний хліб. Просфора повинна бути круглою і складатися з двох частин за образом двох природ Іісуса Христа - Божественної і людської; на верхній частині є печатка із зображенням хреста і по кутах початкові літери імені Христа Спасителя: ІС. ХР. та грецьке слово: НІ-КА; тобто Іісус Христос Переможець. Вино для таїнства має бути ПРОВЕДЕННЯ ПРОСКОМІДІЇ Приготувавшись, за церковним уставом, до звершення літургії, священик і диякон читають перед зачиненими Царськими вратами так звані "вхідні" молитви й у вівтарі облачаються у священні ризи. Потім, підійшовши до жертовника, священик благословляє початок проскомідії, бере першу (агнецеву) просфору і копієм робить на ній тричі зображення хреста, промовляючи: "На спомин Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа". Це означає: проскомидія проводиться згідно із заповіддю Іісуса Христа. З цієї просфори священик копієм вирізає середину, у формі куба, промовляючи слова прор. Ісаї: "Як агнця на заколення ведено Його. І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст своїх. У смиренні Його суд над ним відбувся; але про рід Його хто оповість? Бо візьметься від землі життя Його" (Іс. 53, 7-8). Ця кубічна частина просфори називається агнцем (Див.: Ін. 1, 29) і покладається на дискос. Потім священик хрестоподібно надрізує з нижнього боку агнця, промовляючи слова: "Приноситься в жертву Агнець Божий, що бере гріх світу ради життя світу і спасіння", і пробиває правий бік Агнця копієм, промовляючи слова євангеліста: "Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве" (Ін. 19, 34). З цими ж словами у чашу (потир) вливається вино, змішане з водою. З другої просфори, "богородичної", священик виймає одну частку на честь Божої Проскомідія №15, літо, 2 0 1 3 р . 5 виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для проскомидії використовується п'ять просфор на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік, обставина, яка дала Ісусу Христу привід навчати людей про духовне насичення і про нетлінну духовну їжу, яку дає Таїнство св. причастя (Див.: Ін. б, 22-58). Але власне для причастя використовується одна просфора (агнець), за словом апостола: "Один хліб, і нас багато — одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба" (Див.: 1 Кор. 10, 17), а тому за своїм розміром ця проскура має відповідати кількості причасників. Матері і покладає її з правого боку від агнця, на дискос. З третьої просфори, що називається "дев'ятичинною", виймається дев'ять часток на честь святих: Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних, безсрібників, бого-отців Іоакима та Анни і того святителя, в чию пам'ять звершується літургія; ці частки кладуться ліворуч від Агнця на дискосі; з четвертої просфори виймаються частки за живих і кладуться нижче Агнця на дискосі; з п'ятої - за померлих, і кладуться нижче вийнятих за живих. Насамкінець виймаються частини з просфор, поданих віруючими; одночасно читаються "поминання" за здоров'я і спасіння живих і за спокій спочилих рабів Божих; частки з цих просфор кладуться разом з частками,

[close]

p. 6

6 Газета “Зазимський Благовісник” К У ТО Ч О К П О ЕЗІ Ї Бо г о с л у ж i н н z Благодать Чудесна в церкві благодать, Дим ладана, свічки горять, І серце обіймає таке благовоління, Що ми вінець Господнього творіння. Ми маємо статуру, руки, ноги, І розумом Господь не обділив, Але чомусь довгенько в нас дрімає, Служіння Богу, трепетний порив. Завжди в житті на першім місці, Добробут, статки, багатства по вінця, Лишень коли потрібна допомога, Ми всі звертаємось до Бога. Благаємо прощення, і Божої турботи, А чи не пізно схаменулись? Довгенько ми з гріхом водились, Тепер до Бога навернулись. Господь усі гріхи прощає, Хто щиро просить співчуття, Господь приймає каяття. * * * В нашій молитві щирій і святій, З вірою в серці, в зверненні до Бога, Завжди Господь розраду дасть, І ввійде в душу Божа благодать. Коли на серці туга і скорбота, Потрібно в церкву нам піти, Лишень Господь нам допоможе, Зняти скорботу Він спроможний. вийнятими з четвертої і п'ятої просфор. У кінці проскомідії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них - ще одним, трохи більшим за розмірами, воздухом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом'янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн. Священні предмети, що використовуються на проскомідії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу, звіздиця вифлеємську зірку і хрест, покрівці - пелени різдвяні, плащаницю, яка була у гробі Спасителя, потир - ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос, приготування Агнця - суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни - живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Св. Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. причастя. Проскомідія проводиться священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова. Незримо наш Спаситель нам допомагає, І особливо тим, чия душа волає, Прощення, світла і любові, Хто твердо вірить в Боже Слово. Ольга ГРЕЧИХИНА село Зазим’є Всіма засобами треба намагатися, щоб зберегти мир душевний і не обурюватися зневагою від інших; для цього треба всіляко намагатися стримувати гнів і завдяки увазі розум і серце берегти від непристойних дій. Така вправа може дати людському серцю тиші зробити його обителлю для Самого Бога. Щоб зберегти мир душевний, треба віддаляти себе від смутку і намагатися мати дух радісний, а не сумний. преп. Серафим Саровський

[close]

p. 7

Такої благодаті, мабуть, іще не було ніколи в Зазим’ї. До Зазимського храму із Афонського подвор’я привозили мощі та ікону святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Люди зранку із трепетом у серці збиралися на цю зустріч. Не дивлячись на негоду прихожан було дуже багато. Священники храму – настоятель о. Олександр та о. Анатолій відправили молебень. І ось нарешті та мить - отець Роман із Києва в кінці богослужіння заносить у храм мощі святого угодника Христового. Відчувалось, що сам святий Пантелеймон завітав у наш храм. Відчуття благодаті, радості, надії, віри переповнювало душу. Кожен із прихожан прикладався до мощей, просячи у святого допомоги. У церкві стояла повна тиша... Очі багатьох людей були наповнені сльозами та горіли любов’ю. Два тижні безперервним потоком йшли і йшли віруючі, щоб прикластися до цієї святині. Побували паломники із сусідніх сіл: Погребів, Пухівки, були із Києва, Броварів, Калинівки, Красилівки та Рожнів. Двері церкви були відчинені майже цілодобово. Молебні служилися щодня. Кожен парафіянин подумки читав слова молитви: «Ей, угодниче Божий! Умоли Христа Бога, да предстательством твоим дарует здравие телу моему и спасенне душе моей. Аминь». Були навіть зцілення. А ще, одразу після мощей святого Пантелеймона нова радість для храму - привезли часточку Хреста Голгофського. На цьому хресті терпів муки Син Божий Іісус Христос. Терпів за наші гріхи, аби врятувати і направити людей на шлях Божий. Відчуття провини, бажання спокутувати гріхи, біль у серці - все це ятрило душу, коли прикладаєшся до святої часточки. Часточки, яка увібрала у себе муки Господні і людські гріхи. Десь із душі виринали святі слова: "Прости нас, Господи, і сохрани!". Дві світові християнські святині відвідали наше село л i т о п и с п а ра ф i і №15, літо, 2 0 1 3 р . 7 10 травня в Духовно-просвітницькому центрі с.Зазим'є відбувся кінолекторій проекту «ПОД СОЛНЦЕМ», що об'їхав більшу частину території Росії, України та Білорусі. У невеликих ємних відеосюжетах автор кінолекторію – журналіст та режисер Василь Яцкін доступно показав і коротко висвітлив найскладніші теми сучасності: наркоманія, алкоголізм, аборти, гендер, ювенальна юстиція. Поруч з цим доступно показав актуальність та життєва необхідність традиційних духовно-моральних цінностей. На зустрічі були представлені цікаві книги і диски з фільмами. В Зазим’ї прочитано відео-лекцію на теми сучасності

[close]

p. 8

«И произрастил Господь Бог из земли всякое дерево, приятное на вид и хорошее для пищи, и дерево жизни посреди рая, и дерево познания добра и зла» – читаем мы в книге Бытия (2:9). В дальнейшем одно из этих деревьев сыграет ключевую роль в истории грехопадения: именно плод с дерева познания добра и зла вкусит Ева, а потом угостит им Адама, вопреки ясному запрету. В результате оба окажутся изгнанными из рая, отрезанными от другого дерева – дерева жизни. Два райских дерева: что это было? 8 Газета “Зазимський Благовісник” В и вч а єм о б i б л i ю И что же это за деревья, интересуются читатели Библии? Причем тут вообще какая-то растительность? Если мы обратимся к отцам Церкви, мы не найдем у них единого мнения. Св. Иоанн Златоуст считал, что само выражение «познание добра и зла» указывает на результат: Адам и Ева вкусили от плодов этого дерева и на собственном опыте убедились, что послушание Богу есть добро, а непослушание – зло (7-я беседа на Бытие). Он категорически отрицает мнение, будто само по себе дерево давало людям какое-то познание. Здесь Златоуст явно с кем-то спорит, но с кем? На самой заре христианства существовала даже такая секта офитов (от греч. ὄφις «змей»). Это была разновидность гностицизма – широкого и расплывчатого течения, сторонники которого видели высшую ценность в тайном религиозном знании, недоступном простым смертным. Гностики создавали сложные мифологические системы со множеством всяких сущностей и действующих лиц – такое знание, действительно, не всякому доступно. Так вот, офиты, помимо прочего, верили, что в плодах этого самого дерева заключалось некоторое спасительное для людей знание, которого их хотело лишить злое божество. А доброе божество, обернувшись змеем, убедило их отведать плодов. Понятно, что прямому смыслу Библии такое толкование противоречит, и Златоуст его сходу отвергает. Впрочем, мы видим, что Златоуст тут скорее рассуждает о грехопадении, а про дерево не говорит практически ничего конкретного. Он, как и другие богословы антиохийской школы, впрочем, считает это дерево вполне настоящим. Другая богословская школа, александрийская, как обычно, старалась интерпретировать его в аллегорическом духе. Так, св. Григорий Богослов считал, что «дерево греха есть созерцание божественных вещей, запрещенное несовершенным, но доступное совершенным» (Слово 38), подобное говорил и Св. Иоанн Дамаскин. Но при таком подходе получается, что никаких деревьев там вообще не было, что это всего лишь поэтическая фигура речи. Итог дискуссиям подвел в VІІ в. Анастасий Синаит: «истинная природа двух райских деревьев совершенно неизвестна и знание ее не является необходимым для Церкви». Очень трезвый вывод, особенно для тех, кто считает, будто отцы Церкви ответили абсолютно на все вопросы и были притом вполне единомысленны меж собой. А что можем сказать мы сами, исходя из библейского текста? Во-первых, что такое «добро и зло?» Как «небо и земля» означает весь этот мир, а «день и ночь» – сутки (включая утро и вечер), так, повидимому, это выражение относится ко всему спектру нравственных оценок. А что же тогда такое «познание»? В библейском языке это не просто «владение информацией»: муж познает свою жену в первую брачную ночь не в том смысле, что он узнает о ней нечто новое, а в том, что между ними возникает самая тесная близость, какая только возможна между людьми. Есть в Библии и выражение «познавать Бога» – не просто читать о Нем разные умные книги, а стремиться к жизни в единстве и гармонии с Ним, насколько это доступно человеку. Итак, получаем что-то вроде «опытного проживания всех нравственых оценок». Туманно… Но не о том ли говорил и Златоуст? Именно плод этого дерева позволил Адаму и Еве на собственном опыте понять, что есть добро (жизнь с Богом) и что есть зло

[close]

p. 9

В и вч а єм о б i б л i ю (преступление заповеди). Причем выбор они сделали сами. Если повернуть это немного иной стороной, у нас получится вот что: человек в какой-то момент принимает решение действовать самостоятельно, без Бога определять, что будет для него благом, а что – вредом. И это не просто умозрительное заключение, это действие, это опыт, это, если угодно, навык. Именно такой выбор, стремление самому выстроить для себя шкалу нравственных оценок, и уводит человека от Бога. Тогда он лишается «древа жизни», то есть доступа к источнику вечной жизни в ее полноте и многообразии. Обратим внимание, что автор и здесь мог сказать «древо жизни и смерти», предоставив человеку выбор – но не сказал, ибо выбора нет. Так для младенца материнская грудь – источник пищи, а не «пищи и голода», любви, а не «любви и безразличия», единения с матерью, а не «единения и разлуки». Голод, безразличие, разлука и смерть тоже будут у человека – но лишь тогда, когда он лишится этого источника. Возможно ли возвращение к этому дереву? Собственно, вся остальная Библия повествует о трудном обратном пути. В самом ее конце, в книге Откровения (22:2) рассказывается о Новом Иерусалиме, то есть новом мире, который возникнет, когда исчезнет этот: «Среди улицы его, и по ту и по другую сторону реки, древо жизни, двенадцать раз приносящее плоды, дающее на каждый месяц плод свой; и листья дерева – для исцеления народов». Удивительный образ дерева, растущего одновременно по обе стороны реки, непредставим в нашем мире (хотя сразу вспоминаются рассказы физиков про электрон как волну и частицу и про принцип неопределенности). Видимо, это символическое указание на преодоление в Царствии Небесном всего, что разделяет нас здесь и сейчас. Но были ли там настоящие деревья, или это просто такой красивый образ? Следуя за Анастасием Синаитом, мы можем только сказать: точно не известно, да и не обязательно нам это знать. В конце концов, и слова «рай» мы не найдем в оригинальных текстах Библии: еврейское ַ ּ ‫ןג‬, греческое παράδεισος означают просто «сад» или «парк» (такие были при дворцах персидских царей, собственно, греческое слово заимствовано из персидского языка). Понятно, что рай, каким бы мы себе его ни представляли, лишь похож на парк, но не является парком в том же смысле слова, что и, к примеру, Парк Культуры в Москве. Возможно, так было и с деревьями – мы имеем дело со №15, літо, 2 0 1 3 р . сложной метафорой, если есть парк или сад, то должны быть и плодоносящие деревья, слово для обозначения рая само задает следующий за ним образ. Но может быть, там, в закрытой для нас глубине веков, действительно были какието деревья со своими плодами. В любом случае, мы верим, что тот мир, который существовал до грехопадения, был мало похож на наш, и деревья в том мире тоже должны были быть другими. Какими – нам не известно. 9 Да, и последнее. На многих изображениях мы видим, что плод с древа познания добра и зла выглядит как яблоко. Традиция это настолько сильна, что надкушенное яблоко было выбрано фирмой Apple в качестве своего логотипа (сегодня эта фирма не дает прямых отсылок к книге Бытия, но среди рекламных плакатов ее ранних лет есть и такие, которые явно указывают на историю грехопадения). Что ж, фирма имеет на это полное право: мы все живем в падшем мире и символика этого грехопадения на наших айфонах и айпадах вполне может напоминать нам об этом. Тем более, что их использование и в самом деле может оказаться сродни тому, что произошло в райском саду, так что надкушенное яблоко здесь выглядит как предупреждение, как череп с костями на столбе с проводами высокого напряжения. Вот только ниоткуда не следует, будто это было и в самом деле яблоко. Просто плод надо было как-то изобразить – а какой плод в Европе или даже на Ближнем Востоке привычней яблока? Стали изображать яблоки. Вечные истины вообще с трудом переводятся на повседневный язык, тут неизбежна большая доля условности. Но что поделать, если иначе о них не рассказать тем, кто живет в повседневности? Андрей ДЕСНИЦКИЙ

[close]

p. 10

9 травня в день пам'яті жертв політичних репресій за ініціативи парафії в честь Воскресіння Христового с. Зазим'є навпроти храму було встановлено і освячено памятний хрест зазимським партіотам, що у травні 1920 р. захищали своє село від безбожного режиму. Освячення пам’ятного хреста та панахиду за загиблими очолив настоятель прот. Олександр Генераленко у співслужінні клірика храму ієрея Анатолія Слинька. За богослужінням також молилися голова села Спичак Людмила Валентинівна, вчителі Недільної школи та прихожани. патріотам, які в травні 1920 р. захищали своє село Біля храму освячено пам’ятний хрест зазимським 10 Газета “Зазимський Благовісник” л i т о п и с п а ра ф i і ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. Повстання зазимців почалося у квітні 1920 року з відмови селян на спроби комісарів 12-ї більшовицької армії реквізувати сільських коней (оскільки це б неминуче призвело до неможливості сільгоспробіт та голоду). Був утворений Повстанчий комітет на чолі з старостою села Приходьком Євдокимом Івановичем, Радченком Іваном Сергійовичем, Суботовським Григорієм Степановичем. Для придушення повстання був висланий загін зі ста чоловік із Чернігівського губернського ЧК, що прибув до села. Повстанці впустили загін у село, намагаючись вступити в переговори. Після того, як домовитися не вдалося, розпочався бій. Чекісти заняли оборону на території церковного подвір'я, але після тривалого бою були знищені. Таким чином селянам вдалося вбити 99 чекістів, яким у часи радянської влади поставили памятник навпроти церкви. Повстання тривало понад місяць, до нього приєднались мешканці сусідніх сіл Літки, Требухів, Погреби а також містечка Борисполя. 8 травня на Зазим'є почали наступати численні регулярні війська. Це були частини 7-ї дивізії, загін арсенальців і матросів Дніпровської флотилії. З Броварської залізничної станції по селу стріляли з далекобійних гармат. Обстрілювали село також з гармат, установлених на катері, що стояв у річці Кодак за Погребами (Кодак - притока Десни). Червоні кіннотники натиснули великими силами і прорвали оборону з боку Погребів. Частини цієї дивізії зайняли село 8 травня в суботу. Більшість сільської людності заздалегідь повтікала в задеснянські села, в ліс. Над Зазим'єм була вчинена жорстока розправа. Запалали хати, обійстя, спалено було церкву, школу. Вціліла лише одна вулиця Новоселиця та частина Блошиної (тепер Ватутіна) і куток Савичина. Сліди від розривів куль і вогню на карнизах і стінах церкви є і нині. Вогонь знищив прекрасні високохудожні розписи, ікони всередині храму. Червоні командири погрожували зовсім знищити "бандитське" село. Прибували нові й нові загони грабіжників. Жінки були у відчаї. Очолені священиком Кіром, вони пішли назустріч черговому загону червоноармійців до Копійчиного моста (дорога на Пухівку). Зустрівши командира, впали на коліна і просили припинити підпали й грабежі. Адже діти не винні. Командир проявив гуманність. Безчинства було припинено. Частина повстанців перправилася на правий берег Дніпра в районі Вишгорода, на територію, заяняту 6-ою стрілецької дивізією УНР та союзною 3-ою польською армією. У рідне село повстанці змогли повернутися тільки після того, як його зайняли поляки 11 травня. Зазим'я було одним з найсхідніших визволених населених пунктів, зайнятих поляками. Згодом чимало зазимців відступили до Польщі з 6ою дивізією УНР, брали участь у боях проти більшовицького війська. Чимало учасників повстання було страчено більшовицькими загарбниками у ЧК Остра та Чернігова. Під час радянської влади село Зазим'я носило ярлик "бандитського". Броварський Благовісник

[close]

p. 11

У Зазим’ї відбувся інтелект-ринг для 25 червня у Духовно-Просвітницькому центрі с. Зазим’є з нагоди 1025 річчя Хрещення Русі відбувся інтелект-ринг “Світло пізнання” для православної молоді – учнів недільних шкіл. У грі брали участь діти недільних шкіл с. Зазим'є та с. Заворичі Броварського району. Організаторами заходу були Броварське вікаріатство Київської єпархії УПЦ та Броварська районна держадміністрація. У заході взяли участь вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, благочинний першого Броварського благочиння прот. Олександр Левчук, настоятель Зазимського храму прот.Олександр Генераленко, перший заступник Броварської районної адміністрації Кушкин Василь Михайлович та Зазимський сільський голова Спичак Людмила Валентинівна. Напочатку гри Преосвященний владика Феодосій передав благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира учасникам гри та сказав, що Блаженнійшому владиці приємно було чути, що така гра проводиться на Броварщині. Змагання у грі передбачало почергову участь команд-учасників у 7-м турах: бліц-турнір, в якому знавці показали знання тексту Нового заповіту, питання про картину, де молоді люди побачили зв'язок між релігією та мистецтвом, Один за всіх (питання до одного представника команди на теми Старого заповіту та краєзнавства), іконографія, відео запитання, таємна скринька та питання від командисупротивника. Були навіть музичні паузи, які заповнював дитячий ансамбль " Перепілочка" с. Зазим'є. Всіх учасників організатори пригостили чаєм з пиріжками, а команда-переможець майстерно виконала для присутніх музичний номер. Хоча і перемогла команда Заворичів, проте, як зазначили організатори, переможених и переможців тут бути не могло, адже всі отримали подарунки та масу позитивних емоцій, а головне – спілкування та бажанням зустрічатися. л i т о п и с п а ра ф i і №15, літо, 2 0 1 3 р . 11 православної молоді «Світло пізнання»

[close]

p. 12

Чи є сенс у молитві за померлих? Чи є в Біблії згадка про те, що молитви за покійних мають якийсь сенс? І чи можуть молитви впливати на замогильну долю наших близьких? Питання цікаві і важливі 12 Газета “Зазимський Благовісник” п ра во с л а в н е в i р о в ч е н н z Днями відспівував літню жінку. Після жаль, мене вже чекали інші люди, і не було відспівування звернувся до родичів з можливості нам поговорити докладніше. Я напутливим словом. Говорив, як завжди в таких тільки запросив жінку на бесіду в храм. Є, випадках, про те, що у Бога всі живі, що наша правда, сумнів, чи прийде вона, хоча… і надія, мета – це досягнення благословенної єдності з звичайно, є. Чого не буває в житті! Ним і єдине, що заважає нам в досягненні цієї Насторожило мене тільки те, що щось вперте мети, – це наші гріхи. було в її словах; шкода, я не встиг у неї І що не завжди, на жаль, людина встигає запитати, чи не належить вона до іншої принести гідні плоди покаяння, так що нам конфесії. Ну та гаразд. потрібно міцно молитися про прощення гріхів Отже, чи є в Біблії згадка про те, що молитви наших покійних родичів. А щоб ми могли за покійних мають якийсь сенс? І чи можуть благотворно впливати на їх замогильну долю, молитви впливати на замогильну долю наших щоб молитви наші були почуті, потрібно близьких? Питання цікаві і важливі. І мені прагнути жити по правді Божій, тому що між захотілося поговорити про це докладніше. нашим духовним, етичним станом і дієвістю Можливо, добра жінка, яку я зустрів, прочитає нашої молитви існує прямий мою писанину, і наша Не дивлячись на всю виняткову бесіда, зв’язок. таким чином, важливість Біблії, цією святою продовжиться, а може Ось я все це сказав, книгою не вичерпується вся попрощався з родичами, йду бути, вона і прийде колиповнота життя, вся її до машини, і тут до мене небудь в храм, якщо не в різноманітність, у тому числі і мій, то в інший. В усякому підходить жінка і говорить: життя духовного всього «Батюшка! Ви ось зараз там разі, я б цього дуже хотів. людства, різних народів і кожної Почнемо ось з чого. Що розповідали. Але ж ми не людини окремо. можемо впливати на мене змусило подумати замогильну долю людини. Як в про інославе походження Біблії говориться, пам’ятаєте: “Брат брата не міркувань цієї жінки? Це слова: «У Біблії цього вимолить”?» Я таких слів не пам’ятаю і чесно в немає». Це типово протестантська постановка цьому признався, але притому нагадав ще, що питання. Але справа ось в чому. Не дивлячись Біблія – це цілісна книга і неправильно на всю виняткову важливість Біблії, цією вихоплювати з неї якісь шматки поза святою книгою не вичерпується вся повнота контекстом, поза розумінням, з якогось життя, вся її різноманітність, у тому числі і приводу, коли, ким і кому це було сказано. життя духовного всього людства, різних народів Втім, жінка продовжувала говорити про своє. і кожної людини окремо. Про те, що людина отримує після смерті тільки Можна сказати, що Біблія – це вираз, істотне те, на що вона заслужила, і ніякі молитви втілення цього життя. Але також Біблія і близьких ні допомогти, ні полегшити її долю частина цього життя. А все, що залишається вже не можуть. І вона наполягала саме на тому, неописаним, все, що залишається за межами що в Біблії про таке ставлення до померлих накреслених слів, – це що, вже не життя, не нічого не говориться – тобто про те, що є сенс за заповіт, не продовження безпосередніх і живих них молитися, що їм можна якось допомогти. стосунків Бога і людини? Я люблю такі несподівані зустрічі, але, на Важливо ще пам’ятати ось про що. Господь

[close]

p. 13

п ра во с л а в н е в i р о в ч е н н z №15, літо, 2 0 1 3 р . створив Церкву, в якій незбагненними утримується і управляється. Це важливо шляхами відбувається наше спасіння, і саме зрозуміти: наші людські, гріховні оцінки і Церква є, по слову апостола Павла, «стовп і критерії непридатні до Церкви. Усі ті утвердження істини» (1 Тим. 3: 15). Церква – це беззаконня і помилки, які ми бачимо, і навіть тіло Христове. Тобто це і є Сам Христос, що часто, в церковній огорожі, до Церкви, до її живе тут і зараз, говорить з нами, відкриває нам сутнісного змісту не мають ніякого відношення. Свою волю, милує і спасає… Ось це дуже І тому важливо розуміти, що в Церкві належить важливо зрозуміти. Церква і є те саме життя, до її єству, єству Божественної і незаперечної якої ми можемо і повинні залучитися, до істини, а що відноситься до людської, гріховної голосу якої повинні прислухатися, тому що немочі і відноситься, якщо можна так сказати, голос її і є голос Бога, що вічно народжується і до прикордонної, «біляцерковної» території. вічно звернений до нас. Але, щоб у всьому цьому розібратися, Виривати Біблію з контексту Церкви і потрібно, поза всяким сумнівом, самому бути намагатися щось в ній зрозуміти – це заняття, усередині Церкви, бути причасником того Духу як не жорстко це звучить, абсолютно Христового, Яким Церква і живе, і рухається, і безперспективне. Єдиний позитивний існує. результат такого читання або вивчення Біблії Завжди Церква жила вірою в те, що може полягати в тому, що людина прийде в замогильна доля людей до Страшного суду не Церкву і стане дійсним учасником життя вирішена остаточно і що ті, що живуть тут, на Христа. Тоді все стане на свої місця, тоді слова землі, можуть своїми молитвами благотворно Писання знайдуть для людини велику перетво- впливати на замогильну долю своїх рідних і рюючу силу, стануть тим близьких. Повторю: це Завжди Церква жила вірою в те, учіння існувало завжди, але самим «мечем двосічним», що замогильна доля людей до який проникає навіть до дієву силу воно придбало з Страшного суду не вирішена розділення душі і духу пришестям в світ остаточно і що ті, що живуть тут, (Євр. 4: 12). Спасителя, завдяки Його на землі, можуть своїми Окрім Священного спокутній жертві за наші молитвами благотворно Писання в Православній гріхи. І ми спробуємо, впливати на замогильну долю Церкві є ще поняття нехай дуже коротко, своїх рідних і близьких. Священного Передання, прослідкувати історію тобто поняття про істину, ставлення до молитви за яка продовжує нас освічувати, повчати не покійних в Старозавітній і Новозавітній Церкві. тільки із сторінок Біблії, але і прикладом життя Хоч ми і знаємо, що до приходу в світ святих людей, їх «словом, житієм, любов’ю, Спасителя замогильна доля всіх людей була духом, вірою, чистотою» (1 Тим. 4: 12). Повчає нехай різною мірою, але все-таки сумна і нас за допомогою святих той самий Дух безрадісна через повне панування над Святий, Яким створена і Яким живе Церква у людиною гріха, але і в Старому Завіті ми всій своїй соборній повноті. знаходимо приклади молитов людей, що «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує живуть на землі, за померлих. вами погорджує Мною» (Лк. 10: 16), – говорить Найяскравіший такий приклад – це молитва Господь Своїм учням, і те, що говорили іудеїв за своїх побратимів, загиблих на полі апостоли, чому вони учили, не все, звичайно, бою. було записано. Багато що з винятковим Після битви з ідумеями під хітонами благоговінням і трепетом зберігалося і загиблих в битві іудейських воїнів були зберігається до цих пір як Церковне виявлені присвячені іамнійським ідолам речі, Передання. З часом, до речі, це Передання, захоплені як трофеї. Оскільки подібне передаванне з вуст у вуста, було записане і в придбання було явно гріховним, то «всім стало інших книгах, окрім новозавітних. Це і зрозуміло, з якої причини вони (воїни) були послання найближчих учнів апостолів, а потім загиблими». І тоді всі іудеї звернулися з учнів їх учнів і так далі. Але не слід думати, що молитвою до Бога, «просячи, щоб був абсолютно істина, передавана з вуст у вуста, неминуче прощений скоєний гріх». Більше того, зробивши спотворювалася, як в «зіпсованому телефоні». збір зі всіх присутніх, Іуда Маккавей послав Таке спотворення (неминуче в справах приношення до Єрусалиму, щоб в храмі життєвих) немислиме в справах церковних, і «принесли жертву за гріх» загиблих, і, по слову саме в тій частині, яка належить до нашого Писання, він «вчинив досить добре і благочестно, спасіння, тому що Церква – це і є істина, Церква думаючи про воскресіння…» – тобто піклуючись і є Сам Христос, Його Духом Церква про прощення своїх побратимів в день 13

[close]

p. 14

Страшного суду. «Тому приніс за померлих умилостивлюючу жертву, щоб звільнилися від гріха» (2 Мак. 12: 39–45). Уривок абсолютно вичерпний для того, щоб зрозуміти, що і в старозавітні часи існувала традиція молитви і принесення жертв за померлих. Можна сказати, що ця традиція носила пророчий характер, тому що реальне духовне положення людей того часу не залишало їм надії на позбавлення від оков гріха. Ця надія тягнулася в майбутнє, пов’язана була з месіанськими очікуваннями і передчуттями. Тепер щодо «брат брата не вимолить». Відразу скажу, що таких слів в Біблії немає, але можна припустити, що жінка мала на увазі наступні слова з Псалтиря: «Людина ніяк не викупить брата свого і не дасть Богові викупу за нього» (Пс. 48, 8 ). Припустимо, що це і є ті самі слова, тоді спробуємо зрозуміти, який же їх сенс. У цьому псалмі звучать слова попередження, звернені до тих, що живуть тут, на землі, щоб вони пам’ятали про страшний день суда Божого і не сподівалися на своє багатство, силу і владу, а прагнули проводити час земного життя в покаянні і чистоті. Головний зміст вірша – це викриття нерозкаяних. Бо в день Страшного суду ніхто не позбавить нас від праведного суду Божого – не тільки стороння людина, але навіть і найближчий, як, наприклад, люблячий брат. Але відмітимо, що тут йде мова саме про Страшний суд, про останнє, вирішальне слово, тоді як до цього моменту, по учінню святих отців, є ще час для покаяння тих, що живуть тут, на землі, і є ще час для умилостивлення Господа і принесення Йому за покійних жертви духовні і речові. Святитель Василій Великий тлумачить цей уривок в тому сенсі, що всі старозавітні люди і навіть пророки були зв’язані гріхом і як зв’язані не мали влади звільняти кого б то не було від оков смертних, але коли з’явився Господь Іісус Христос – досконала Людина і досконалий Бог, – Він Своєю владою викупив нас від вічної смерті і в Його образі ми маємо надію на спасіння. Тобто ставлення до замогильної долі покійних в часи старозавітні і ставлення до їх долі після пришестя в світ Спасителя різняться саме тим, що Господь Своєю спокутною жертвою придбав владу і в замогильному житті перемінювати долю людей з гіршої на кращу. Це ми знаємо і з події зішестя Христа в пекло, де Він звільнив від болісних оков не тільки праведників, але і грішників, що каялися. Поза сумнівом, що тільки Господь може 14 Газета “Зазимський Благовісник” п ра во с л а в н е в i р о в ч е н н z визначити замогильну долю людини, і поза сумнівом, що доля ця безпосередньо залежить від образу віри і життя людини тут, на землі. Але поза сумнівом також і те, що можливо і навіть необхідно молитися за наших рідних і близьких, просячи Господа про прощення їх гріхів, і молитви ці не бувають марні, якщо ми тільки стараємося самі слухати Христа і жити за Його заповідями. Підбиваючи підсумок, можна сказати так. Молитва за покійних, тим більше щира, гаряча молитва, сповнена любові і самовідречення, приємна Богові і, якщо можна так сказати, схиляє Його на милість по відношенню до того, хто молиться, і до виконання Його прохання. Безліч підтверджень тому ми знаходимо в Новому Завіті. Так, Сам Господь говорить: «Все, чого попросите в молитві з вірою, отримаєте» (Мф. 21: 22). Апостол Іаков заповідає «молитися один за одного», ніде не уточнюючи, що це стосується тільки тих, що живуть тут, на землі. Апостол Петро закликає «постійно любити один одного від чистого серця» (1 Пет. 1: 22), також не обмежуючи цю любов тільки стосунками земного життя. Більше того, саме «від надлишку серця говорять вуста», і першим виявленням цієї повноти для віруючої людини є молитва, у тому числі і молитва за близьких. Головне тут в тому, що співчуття, милосердя і любов, що проявляються людиною в молитві за покійних, угодні Богові, привертають Його благодать, тому що ці якості – любов, милосердя і співчуття – і є якостями Самого Бога. Священик Димитрій Шишкин газета “Волинь Православна”

[close]

p. 15

Организация “Свидетели Иеговы” л же п ро ро к и В ваш дом позвонили Свидетели Иеговы? Или в их ряды вступил близкий вам человек? Тогда самое время разобраться в том, о чём члены культа никогда не расскажут. В этой рубрике доступно подняты самые острые вопросы, касающиеся организации «Свидетели Иеговы». Надеемся, что брошюра окажется полезной и своевременной. №15, літо, 2 0 1 3 р . 15 Общество Сторожевой Башни (ОСБ) было образовано в США в 1881 году из библейского кружка, который организовал обеспеченный американский галантерейщик Чарльз Рассел. Он не имел специального или религиозного образования, и большинство культовых идей перенёс из богословия Адвентистов. Официальным органом печати последователей Рассела стал журнал «Сионская Сторожевая Башня», издание которого началось в 1879 году. Вновь образованный культ пропагандировал и без того широко распространённую в те годы в американском обществе идею скорого пришествия Христа и связанные с этим популистские обещания рая и блаженства. Как и Адвентисты, Рассел учил, что Христос уже пришёл и с 1874 года правит незримо для человеческих глаз. Сначала он утверждал, что вмешательство Христа в дела Земли произойдёт в 1881 году, затем многократно откладывал дату конца света. В своих расчётах он пользовался архитектурным планом египетской пирамиды Хеопса и, используя Библию, облекал всё это в форму библейского пророчества, привлекая в свои ряды всё новых легковерных. В 1906 году жена Рассела Мария добилась официального развода, так как муж являлся противником сексуальных отношений в браке и унижал её. В 1909 году из-за резких разногласий с политикой Рассела по укреплению своей власти, культ покинули около 200 сторонников. В 1911 году разра зился новый скандал, когда Рассел через журнал «Сторожевая Башня» продал крупную партию неплодоносной пшеницы, выдав товар за «зерно пятикратной производительности ». В 1913 году Рассел проиграл крупный процесс против Пастора баптистской церкви Росса, при этом ему пришлось лгать под присягой. В частности, Росс доказал, что Рассел – человек крайне невежественный в библейской лингвистике и теологии. Росс также указал на незаконное присвоение Расселом духовного звания Пастор. В 1916 году Рассел умер и его место путём внутренних интриг занял неофициальный юрисконсульт ОСБ Джозеф Рутерфорд. Он сразу же изгнал из культа четырёх из семи нелояльных ему Директоров Общества, а в 1925 году лишил должностей всех сотрудников Редакционного Комитета, курирующего содержание печатной продукции. На их места были назначены лояльные адепты, среди которых - Фредерик Френц, впоследствии ставший четвёртым Президентом ОСБ. В 1932 году Рутерфорд ликвидировал независимые советы старейшин, а в 1935 году - разделил культ на два класса: будущие члены Царства Небесного («верный и благоразумный раб») и те, кто должен жить на земле («другие овцы»), и кому запрещено принимать от символов причастия (хлеба и вина). Таким образом, была создана закрытая авторитарная система, где руководство пользовалось безграничной властью. В 1933 году перед конгрессом в Берлине Рутерфорд написал письмо Гитлеру, в котором клялся в благонадёжности и в том, что финансирование ОСБ осуществляется без участия евреев. На самом конгрессе была исполнена песня под музыку нацистского гимна. Также Рутерфорд был известен алкоголизмом. По этой причине с культом порвало немало высокопоставленных лиц, и в их числе руководитель канадского филиала ОСБ Сэлтер, которому для нужд Президента приходилось бесперебойно организовывать контрабандные поставки алко голя в США при действующем «сухом законе». Рутерфорд был известен и тягой к роскоши. За счет пожертвований адептов он приобрёл в личную

[close]

Comments

no comments yet